Журналісти КИЇВ24 розбиралися в ситуації.

Де діти?

У перші дні повномасштабного вторгнення, коли більшість киян думала, як врятувати свої родини і виїхати, директор Центру соціально-психологічної реабілітації дітей №1 м.Києва Віктор Древаль збирає речі і переїжджає жити до Центру, де він є керівником. Під його опікою – 55 беззахисних дітей, яких він не може покинути.

Обстріли, паніка, стрес, ще й запаси їжі швидко закінчуються. Постачальники з регіонів не могли доїхати і привезти продукти, рятували волонтери й кияни, які приносили їжу дітям. Законних підстав вивезти дітей зі столиці в перші дні повномасштабного вторгнення не було.

«На превеликий жаль, ні в лютому, ні на початку березня 2022 року не існувало порядків та механізмів евакуації дітей! Ні Міністерство соціальної політики, ні Національна сервісна служба, ні офіс Уповноваженого Верховної ради з прав людини не надавали жодних вказівок і рекомендацій щодо порядку подальших дій та способів евакуації дітей», – зазначав на засіданні Київради начальник Служби у справах дітей та сім’ї Валерій Танцюра.

Відсутність таких механізмів була перепоною для здійснення евакуації дітей.

«Я добре знаю законодавство, коли я зараз почну вивозити дітей закордон мене звинуватять в тому, що я торгую дітьми», – наголошує Древаль.

І таки звинуватять, хай не в торгівлі, але в інших не менш жахливих речах. Хоча директор центру дочекався появи механізмів евакуації і все зробив законно.

Виїзд під обстрілами зі столиці евакуаційним потягом, кілька пересадок і транспорт, організований різними волонтерськими організаціями і врешті діти опиняються у безпечному містечку Вупперталь у Німеччині. А більш як через два роки з’являється стаття омбудсмена, що 13 дітей зникли. Давайте розбиратися.

В статті вказано, до Німеччини евакуювали 68 дітей. Насправді кордон перетнуло лише 67 дітей.

У КМДА пояснюють: «безпосередньо перед перетином державного кордону, одну дитину (дівчинку) було передано її матері, яка надала відповідні підтверджувальні документи та виявила бажання самостійно займатися евакуацією своєї доньки».

«Достатньо маніпулятивним та недостовірним є твердження про виїзд дітей, про кількість дітей, які виїхали … насправді ніхто не загубився є сформаовані особові справи», –  наполягає т.в.о. заступника начальника  Служби у справах дітей та сім’ї міста Києва Тетяна Бадилевич.

Далі уповноважений з прав людини надає інформацію, що до табору Вупперталя прибуло лише 55 дітей з першого центру і питає де ще 13 дітей. Ми намагалися розібратися, де 13 дітей, яких загубила моніторингова група омбудсмена: одна дівчинка кордон не перетинала, тож шукаємо 12.

Річ у тім, що в Київському центрі номер один на початок повномасштабного вторгнення було 55 дітей. А ще 12 дітей були з іншого, Дарницького центру. Разом 67. Моніторинговій групі омбудсмена, якісь люди в Німеччині сказали, що доїхало до Вупперталю 55 дітей. І ті невідомі люди сказали правду. 55 дітей з першого центру доїхали до Вупперталю, а разом з ними 12 дітей з Дарницького центру разом 67. Тобто ніхто не загубився.

Перевіряючі уповноваженого дійшли висновків, навіть не потрапивши до дітей в таборі у Вупперталі. Чому їх не пустили, в листі надає роз’яснення керівник Управління у справах молоді німецького міста.

«Це сталося без будь-яких повідомлень у суботу вранці, 18 травня 2024 року. Група українців перед закладом різко вимагала впустити їх аби оглянути дітей. Ніхто не знав, хто ці люди. Мені дуже шкода, що допомога та підтримка, яку ми надали у Вупперталі, подається в спотвореному світлі», – йдеться у документі.

Нам вдалося поспілкуватися з омбудсменом. На час запису інтерв’ю Дмитро Лубінець вже отримав всі необхідні роз’яснення щодо ситуації з евакуацією дітей від профільних міських служб і безпосередньо від мера Києва Віталія Кличка.

«Проблема, на мій погляд, в діяльності в першу чергу державних органів виконавчої влади. Ми вчора детально розбиралися і я розумію, що, напевно, неправильно були розставлені акценти, що місцеві органи влади зробили те, що повинні були зробити державні органи влади на рівні держави. Безпосередньо сам очільник міста Києва брав у цьому участь і видно було, як він в цьому розбирається і я йому вдячний. Я скажу так, за тими даними які у нас були, ми проінформували, ми направили своє звернення. Я, знову ж таки, сказав, чому, напевно, вперше була подібна публічна така позиція, тому що ми, на жаль, не побачили в діях підлеглих пана Кличка швидкої реакції», – сказав Лубінець.

Тобто на міському рівні, а не державному, дітей рятують і евакуйовують. А через більш ніж два роки, цитата: «не побачили в діях підлеглих пана Кличка швидкої реакції» і тому на всіх офіційних сторінках омбудсмена з’являється повідомлення, що дітей використали і загубили.

«Коли я не отримую реакцію, тоді вже я приймаю рішення вийти до публічності. Бо, на жаль, я зараз бачу, що саме мас-медіа є самим ефективним механізмом впливу на позицію державних органів та місцевого самоврядування, але саме в цій ситуації напевно не зовсім правильно розставили акценти, десь хтось не так підхопив», – пояснює омбудсмен.

Розставити правильно акценти і спростувати неправдиву інформацію, подану у статті, вимагають від омбудсмена у службі у справах дітей та сім’ї КМДА. Відповідний документ вже направлено до офісу уповноваженого з прав людини.

«Вимога обґрунтована, вимога підтверджена необхідними документами. Абсолютне кожне твердження, яке було маніпулятивним і неправдоподібним було спростоване. Тому ми сподіваємося на позитивну реакцію, якщо ні, ми будемо звертатися до суду», – каже  т.в.о. заступника начальника  Служби у справах дітей та сім’ї міста Києва Тетяна Бадилевич.

Кого «відмазали» від мобілізації, за версією омбудсмена?

Двадцятирічний юнак Артем Танцюра, все своє доросле життя присвятив роботі з дітьми, які опинилися в тяжких життєвих умовах. З 15 років працював в дитячих таборах інструктором, згодом вожатим. А в лютому 2022 року погодився допомогти евакуювати дітей-сиріт і дітей позбавленого батьківського піклування до Німеччини.

«В поїзді це був теж кошмар, дуже страшно було. Їдемо в поїзді — треба щось зробити, придумати гру, щоб вони..щоб їм легше було..» – пригадує він.

«Це було не легко, це було під обстрілами. Починаючи з того, що діти просиділи 6 годин в поїзді на Укрзалізниці, тому що через обстріли не давали згоду на виїзд», – пояснює Тетяна Бадилевич.

В перші дні повномасштабного вторгнення зі 107 працівників першого центру соціально-психологічної реабілітації міста Києва на роботі змогли бути менш як тридцять. Інші працівники не приїхали, бо хтось був в окупації на Київщині, хтось не міг доїхати в столицю, бо місто було зачинене, а хтось рятував свою власну родину і виїжджав з країни. Для евакуації вихованців центру за кордон необхідна була відповідна кількість супроводжуючих, їх дійсно шукали серед знайомих і близьких.

«Перші півтора року вони і жили в цьому центрі разом з дітьми, можете собі уявити це вигорання, коли людина 24/7 (хоч вихідний, чи у неї зміна закінчилась) все одно з цими дітьми», – наголошує Древаль.

Два роки Артем залишався в Німеччині і працював з дітками, яких допомагав евакуювати.

«Коли тобі погано, вони це чують, вони це відчувають. Тому треба спочатку з собою попрацювати, а для мене 18-річного це ж не завжди «все круто», сам повинен ще подорослішати», – каже хлопець.

Паралельно Артем вступив до Німецького коледжу і навчається на педагогічній спеціальності. І саме цього двадцятирічного хлопця в дописі омбудсмена виставляють, чи не найбільшим ухилянтом країни. Адже він син начальника служби у справах дітей та сім’ї міста Києва Валерія Танцюри.

«Відмазали від мобілізації. Як діти, позбавлені батьківського піклування, стали прикриттям для близьких родичів київських посадовців, щоб нелегально виїхати за кордон й уникнути мобілізації… Серед цих людей – близький родич керівника Служби у справах дітей та сім’ї міста Києва», – це цитати зі статті уповноваженого з прав людини, які Служба вимагає офіційно спростувати.

Адже на момент виїзду Артем був 18-річним студентом, який точно не підлягав мобілізації і не міг ухилятися від служби.

«Він виїхав через два дні після того, як йому виповнилося 18 років, яки ми знаємо в 2022 році мобілізації підлягали чоловіки які досягли 27-річного віку, зараз 25 річного тому говорити про якісь ухилянтські схеми трошки не вірно», – каже Бадилевич.

Ще один начебто ухилянт — родич директора центру соціально-психологічної реабілітації дітей № 1, виявився жінкою.

«Серед них є невістка диретора центру. Так, вона виїжджала, супроводжувала дітей, при цьому не являючись штатним працівником. Але питання про її ухилення від мобілізації. Вона жінка, вона мала право на перетин кордону. Тому це твердження теж абсолютно маніпулятивне», – додає Бадилевич.

Восени 2022 до Німеччини виїхав і син директора центру, адже викладачів не вистачало. З ним поїхало ще три викладачки, яких ледь знайшли по закритих українських закладах.

«Телефоную цим вихователям «ви погодитесь, поїдете працювати?». Умовив, погодилися. Одного вихователя з «Берізки», дитячий центр теж не працював, умовили погодитись поїхати. Отак і мій син, чоловік, оце вони вчотирьох поїхали туди», – пояснює Древаль.

Син директора має інвалідність з 2019 року і виїжджав не під прикриттям супроводу дітей дітьми, а просто маючи право перетину кордону.

«Він виїжджав, але він знятий з військового обліку, він має інвалідність, і він виїжджав не за якимись списками дітей, списками супроводжуючих», – додав Древаль.

Ще один чоловік, який супроводжував дітей до Німеччини вже за місяць повернувся в Україну. Повернувся до дому і Артем.

«Я коли був у Німеччині я постійно думав, що я тут у Німеччині. Ні я повинен щось робити, щоб допомагати країні в якій я народився, а не у Німеччині», – каже Артем.

Артем продовжує навчатися, волонтерить в центрі для дітей і планує піти працювати. Тут в Україні. В службі вимагають від уповноваженого спростування недостовірної інформації, яку він опублікував 3 липня на всіх своїх офіційних акаунтах в соцмережах.

Наталія Бєлогурва