У межах просвітницького проєкту «Будь в ресурсі» від «Київського центру стресостійкості» психологині та громадські лідерки в ефірі телеканалу «Київ» ділилися досвідом відновлення життєвих ресурсів, соціальної підтримки та подолання безпекових викликів. Сьогодні наша фінальна історія проєкту – про те, як освітянам впоратися із психологічним станом школярів, та ізраїльські методики, які допомагають в цьому.

Про організацію

Центр професійного розвитку педагогів міста Києва займається фаховою та психологічною підтримкою освітян столиці. Ми створюємо професійні спільноти педагогів. У нас, наприклад, є спільноти вчителів математики чи іноземної мови, педагогів дошкільної освіти, спільнота інклюзивної освіти, спільнота психологів і багато інших. Ми об’єднуємо педагогів за їхніми освітніми галузями. Консультанти та психологи центру займаються роз’ясненнями: ми проводимо вебінари та живі тренінги. Запрошуємо на них науковців для того, щоб надати більше інформації і знань педагогам. Також, що дуже важливо, освітяни мають можливість ділитися власним досвідом на платформі Центру професійного розвитку педагогів. На запрошення різних шкіл ми інколи виїжджаємо в заклад освіти і працюємо безпосередньо з педагогічним колективом. Центр надає рекомендації педагогам, як їм працювати з дітьми, які зазнали серйозних психологічних травм.

Про ізраїльський досвід

У липні-серпні 2022 року управління з питань гендерної рівності Департаменту соціальної політики КМДА організувало навчання для групи київських психологів. Воно відбувалося у два етапи. Перший проходив у Zoom, а другий – безпосередньо в Ізраїлі – на базі Міжнародного учбового центру «Кармель» імені Голди Меїр. З нами працювали дуже багато ізраїльських фахівців із подолання травми. Вони передали нам низку методик й ізраїльських протоколів.

Нашим завданням було привезти та передати ці протоколи й методики з роботи з травматичним досвідом педагогам міста Києва. Після повернення кожен із нас провів п’ять і більше живих тренінгів у закладах освіти Києва. Загалом у навчанні взяли участь 63 заклади освіти. Оскільки такі знання дуже потрібні вчителям, ми вирішили створити на базі цих ізраїльських методик і українського досвіду 10 вебінарів для психологів закладів освіти. Почали саме зі шкільних психологів, на всіх нас поки не вистачить. У цих 10 вебінарах взяли участь більше 400 психологів закладів освіти міста Києва.

Взагалі у школах Ізраїлю не так багато психологів, а багато тих, кого називають соціальними працівниками. Вони діють за дуже схожими на психологічні методиками. Добре навчати саме педагогів таких методів викладання, оскільки це вони ‒ перша ланка, яка зустрічається з дітьми, з батьками і своїми колегами, котрі переживають кризові події, і можуть допомогти.

В яких ситуаціях допомагає ізраїльський досвід

Ми розуміли, що попереду в нас навчальний рік із сиренами та тривогами, потрібно буде спускатися в укриття в школах. З’являлися проблеми, пов’язані із тим, як на це реагуватимуть діти, і як на це буде реагувати педагог. Головне при допомозі дітям – це те, щоб дорослі, які поруч з ними, були в ресурсі і могли самі собі допомогти стабілізувати власний стан.

Тому ми привезли з Ізраїлю певні протоколи, за якими можна надати швидку психологічну допомогу, якщо, наприклад, у дітей починається істерика, агресія, або ще щось. Також є протоколи, щоб допомогти стабілізувати ситуацію, коли школярі спустились в укриття, та як продовжити при цьому навчальний процес. Ми працюємо з дорослими. Ми їх навчаємо тому, як спершу допомогти собі, а потім – яким чином діяти, щоб допомогти дітям.

Протокол ДДДПП

У ізраїльській практиці є два чудові протоколи – ДДДПП та «чотири стихії». Про останній протокол вже говорили в цій студії раніше, тому зупинюся на першому. Перша буква «Д» означає дотик, друга – дія, третя – дихання і дві букви «П» – це позитивне переконання.

Дотик. Коли стається стресова подія і нам потрібно надати допомогу, то дуже добре обійняти дитину. Звичайно, ми сміливо обнімаємо дитину, яку ми добре знаємо. Якщо ми цю дитину знаємо мало, нам потрібно попросити в неї дозволу обійняти її. Коли немає такої можливості, то потрібно попросити дитину взятися за руку, і це також буде тілесний контакт. Якщо дитина не хоче, щоб до неї торкалися, ми цього, звісно, не робимо.

Насамперед у кризовій ситуації дитина, під впливом травматичної події, втрачає довіру до світу. І нам потрібно бути чесними. Навіть якщо ми не можемо справді щось змінити (ми ж не можемо змінити траєкторію тієї ракети), ми говоримо «я тут, з тобою, я буду поруч з тобою, я тобі допоможу, я буду піклуватися». Це буде чесно. І це буде допомагати.

Для батьків добре знати, що існує теорія про три точки сили на тілі людини. Одна з них – це наш пупок, пуповина матері. Коли дитина притискається животиком до мами чи до тата, то вона заспокоюється. Друга точка сили – це наше серце. Ми можемо, наприклад, посадити дитину собі на руки й по її спинці трішки поплескувати в ритмі власного серця. Певною мірою це вводить її в транс. Але для цього ми самі маємо бути в ресурсі, і наше серце має працювати в тому ритмі, в якому потрібно. Третя точка розташована між нашими лопатками – це місце, з якого, як кажуть, ростуть крила. Четверта точка – посеред попереку. Дві останні – це точки, якими дитина торкалась плаценти мами, коли була в неї в животику. Методом спроб та помилок ми погладжуємо по тій чи іншій точці, де їй приємніше, де вона швидше заспокоюється. Ось такий лайфхак для батьків.

Дія. Коли на нас впливають травматичні події, то наше тіло автоматично приймає позу горя: плечі вперед, сутулі. Навіть як вже потрапляємо у якесь безпечне місце, ми в ній залишаємось, і тіло дає сигнал, що ми все одно в небезпеці. Тому дуже потрібно, щоб людина почала діяти, щось робити. Тому дитині варто пропонувати певну дію – «давай ми зараз з тобою пострибаємо, як зайчики» і стрибаємо разом; «давай зараз із тобою потягнемося, як кішечка» ‒ тягнемося; «давай з тобою струсимося, як от той песик, який вийшов із водички».

Не тільки тіло може бути в такій позі, у дітей також можуть бути сильно стиснені щелепи. У таких випадках нам потрібно цю щелепу допомогти розтиснути. Як це зробити? Звичайно, ніякого насилля. У нас повинна бути цукерочка, жувальна гумка. І ми пригощаємо дитину. Підійдуть крекери, соломка, морква та все, що потрібно гризти, а ще – тепла водичка або чай. Тоді дитина починає жувальні рухи і таким чином розслабляє щелепу й також заспокоюється.

І взагалі, знаєте, ізраїльтяни кажуть, що людина, яка може сидіти, ніколи у них не буде лежати, навіть у лікарні. Людина, яка може ходити, ніколи не буде сидіти. Процес, коли вони ставлять людину на ноги – дуже швидкий. Тож ми й дитину стимулюємо до дій: «Підійди сюди і сядь на стілець, обіприся об спинку», «візьми свою іграшку обійми її». Тобто ми стимулюємо дитину до дії.

Дихання. Можна видувати мильні бульбашки, можна надувати якісь гумові іграшки. Повітряні кульки надувати не потрібно, вони лопаються, і це може налякати дитину. Можна з нейропсихологічних практик використовувати такі вправи: пропонуємо дитинці лягти, беремо якусь маленьку, м’якеньку, приємну іграшку, саджаємо її на животик і просимо зробити вдих, видих і гойдати цю іграшку. Дитинка видихає – животик опускається, дитинка вдихає – животик підіймається.

Позитивне переконання. Це про те, що ми говоримо дитині позитивні речі, підтримуємо її – «ти молодець – ти справишся», «я з тобою», «Бог нас оберігає», «ми в безпечному місці», «ми з тобою впораємося». Говорити «все буде добре» не дуже рекомендується, тому що може бути по-різному. Тому, щоб дитина не робила,– вона молодець.

Про інші протоколи психологічної допомоги дітям

Монстрики. Це про те, як відволікати дитину. Є «монстрик», у якого є п’ять очок. Ми просимо дитину загадати, наприклад, будь-який колір (із дорослим також спрацьовує) і назвати навколо себе ті п’ять речей того кольору, який загадала дитина. Це допомагає їй відволікатися в ситуації стресу.

Гра у «паровозик». Вона буде корисна і педагогам, і батькам. З дітьми класно грати у «паровозика». За психосоматичною теорією страхи оселяються в нирках. Тому потрібно пити багато води, щоб виводити ці страхи. І кожен внутрішній орган має свій колір і свій звук. Так от. Нирки мають звук «чу». Коли ми з дітьми стоїмо, ручки кладемо на ділянку нирок і рухаємося, як паровозик, кажемо «чух-чух-чух», таким чином потрохи долаємо свої страхи.

Як повернути у реальність людину, яка в стресі

У сильному стресі, наприклад, коли стався вибух, залежно від того, в якому стані людина перебуває, ми підлаштовуємося під неї. Якщо, вона, наприклад, біжить, то ми будемо бігти за нею і трошки сповільнюватися, щоб сповільнити її темп. Треба привернути до себе увагу і сказати «я знаю, куди йти, ідемо зі мною, я тобі допоможу».

Для того, щоб встановити контакт із людиною, їй потрібно поставити три дуже простих запитання, на які вона з високою ймовірністю відповість «так». Наприклад: «Ти мене бачиш? Ти мене чуєш? Стисни мою руку, ти відчуваєш її?». Дуже добре, коли людина, яка надає допомогу, наприклад, в окулярах: «Я в окулярах? – Так». Це повертає людину до реальності. Тут і зараз.

Чим відрізняється травматичний стрес від звичайного стресу

Травматичний стрес у нас викликає травматична подія – та, яка загрожує нашому життю, цілісності або життю і цілісності тих, хто нас оточує. Але, якщо ми були у такій події, то в нас будуть ось такі зміни, і навіть якщо дитина уявила собі, що з нею таке могло статися, у неї будуть ті ж зміни. Тому дуже важливо вірити дітям, що вони справді не можуть навчатися так, як раніше, і адаптувати навчальний процес.

Що варто знати педагогам, які працюють з дітьми, які пережили психотравмуючі події

Педагогам потрібно розуміти, що ставлення до навчання у дитини, здатність до навчання змінюється під впливом стресу. І найперше страждає когнітивна сфера. Тобто в дитини стає менший об’єм уваги, вона менше концентрується, знижується здатність до запам’ятовування. Багато хто втрачає мотивацію до навчання. Дитина може пропускати уроки, особливо, якщо мова йде про онлайн-навчання. Підлітки виражають деколи свої емоції у формі бунту і, буває, знецінюють деякі предмети. Мовляв, навіщо тут «таку дурню вивчати, якщо навколо війна». Це треба розуміти педагогу й адаптувати процес навчання і процес оцінювання до потреб дітей.

Як адаптувати навчальний процес для дитини, яка переживає травматичний стрес

Набагато важливіше за академічні успіхи – зберігати бажання дитини ходити до школи. У неї повинна залишатися рутина: кожен день ходити до школи, бути присутньою на уроках. Навіть якщо вона на них зовсім нічого не буде робити, але при цьому буде хоча б спілкуватися з однолітками, ходити на різні гуртки, секції. Батькам важливо звернути увагу на те, що надає ресурс дитині.

Якщо мова йде про дітей, які постраждали від війни, то вчителю, особливо класному керівникові, потрібно знати, що в його класі з’являться такі. І перед початком навчального року провести співбесіду, поговорити, дізнатися більше про них. Як дитина живе, які в неї умови? Що з нею сталося? Як її родина? Де її батьки? Коли в дитини виникне бажання поговорити про щось, то вчитель зможе її вислухати, підтримати. Є різні програми, наприклад, щодо розвитку емоційного інтелекту – їх також можна проводити. Коли виникає потреба поговорити, то дуже добре давати можливість дітям проговорити і надати їм якісь інструменти допомоги – і собі, й іншим.

До речі, коли ми проводимо такі тренінги з педагогами, то ми говоримо, що спершу ви спробуєте ці всі вправи на собі, а потім ви зможете навчити дітей. Діти насправді хочуть підтримати. Як і дорослі. Тому допомагаючи комусь, ми допомагаємо собі.

«Київський центр стресостійкості» ‒ тренінгова платформа психологічної підтримки, пілотний проєкт міської влади та Ізраїльської Коаліції з роботи з травмою. Проєкт впроваджує Управління з питань гендерної рівності Департаменту соціальної політики КМДА.