«В разі ядерного вибуху зібратись на Щекавиці і влаштувати оргію» – популярність цього мему – відповіді на атомні погрози неадекватних сусідів у 2022 році була неймовірною. Його навіть намагалися монетизувати — або ж принаймні використати у рекламі.
Але чому для жартів про оргію обрали Щекавицю, а не якусь іншу з численних київських гір (чи то пак пагорбів)? Як місце легендарних «відьомських шабашів»? Але в переказах місцем здибанок нечистої сили частіше називають Лису гору біля гирла Либеді. Звісно, розташована вона набагато далі від центру і добиратися до неї було довше, але хіба це настільки важливо для жарту?
А ось Щекавиця знаходиться не просто у «пішій доступності». За часів Гетьманщини вона була відома як доволі популярне місце відпочинку звичайних киян. Власне, міській громаді її передав ще король Сигізмунд III. Але спочатку місцевість використовували переважно для господарських та оборонних потреб – на горі була збудована фортеця, яка пережила навіть кілька облог (зокрема у 1663 та 1678 роках). І лише з кінця XVII сторіччя, після укладання «Вічного миру» між Московією і Річчю Посполитою, містяни оцінили «рекреаційні принади» Щекавиці.
Власне, рекреаціями в ті часи називали не лише відпочинок як такий, а й особливу університетську традицію – коли студентів на кілька днів звільняли від занять, зокрема й для розваг на природі. В Києво-Могилянській Академії ця традиція з’явилася саме наприкінці XVII сторіччя. Проводили свої рекреації студенти-могилянці доволі організовано. І саме на Щекавиці – не в останню чергу завдяки її близькості (зрештою, з неї можна було бачити й саму Академію).
Не лише бенкетували, а й влаштовували змагання та вистави – в 1705 році, скажімо, саме тут відбулася «прем’єра» трагикомедії Феофана Прокоповича «Володимир», вправлялися у складанні віршів, завдяки чому Щекавицю порівнювали з давньогрецьким Парнасом (як, власне, згодом і паризький Монпарнас свою назву отримав завдяки виступам поетів). Глядачами, звісно, були не лише студенти й викладачі, а й пересічні кияни, для яких щорічні «походи» на Щекавицю швидко стали традиційною розвагою.
Оскільки влаштовували рекреації у травні (латиною – «маюс»), то їх називали також маївками. Особливо перші з них (загалом за місяць вони відбувалися тричі), що припадали на його початок. Це, між іншим, свідчить, що традиція була «книжною» за походженням. Запозиченою радше з лютеранської Німеччини, де ніч на перше травня і досі називають «Вальпургієвою» та чекають і цей час проявів активності потойбічних сил. В католицькій Іспанії чи Італії травень також є місяцем особливим, але присвяченим насамперед Богородиці – тож не асоціюється з розвагами.
Маївки на Щекавиці влаштовували до кінця XVIII століття. До нашого часу збереглася навіть поема викладача Могилянки Гната Максимовича «Ода на перший день травня 1761 року», сповнена якоїсь містичної суміші надій на відродження Гетьманщини за правління Кирила Розумовського з передчуттями занепаду краю вже в найближчому майбутньому. На жаль, справдилися гірші передчуття. З приходом до влади Катерини II самостійницькі сподівання були розвіяні, а розчарований Максимович пішов з Академії, прийнявши постриг.
В 1770 році Київ був спустошений епідемією чуми. Щекавицю відвели під цвинтар для її жертв, який невдовзі став одним з головних для міста – на ньому, зокрема, були поховані Андрій Меленський та Артем Ведель. Навіть головна місцева вулиця (нинішня Олегівська) отримала назву Погребальної. І асоціації в киян гора викликала відповідні – можливо саме тоді й з’явилися легенди про місцевих відьом, що схильні проводити свої ритуали на могилах.
Але сама традиція реакреацій не зникла. Просто для їхнього проведення тепер використовували Шулявський гай. Більш далекий, але просторіший. З відновленням демографічного зростання це був не останній фактор. Щоправда, участь студентів Могилянки в «організованому відпочинку» киян ставала все меншою, аж поки зовсім не зійшла нанівець. Маївки перетворилися на святкову традицію весняних пікніків. Як казав один з уже наших сучасників, «в травні як завжди – сонце, вихідні, шашлики…»
В заходах і надалі брали участь представники місцевої влади – принаймні на початку «програми». Але потім відпочивальники розслаблялися так, як вважали за потрібне – головним було не перетинати надто зухвало межі пристойності, у вживанні алкоголю насамперед. Проте оскільки розважалися кияни за межами міста (принаймні формально) – на інциденти часто просто заплющували очі.
Інша справа, коли маївки почали використовувати з політичними цілями. Адже соціалісти за дивним збігом обставин (тут, щоправда, можна й сперечатися, цілком можливо, що йшлося про використання традиційних для тієї ж Німеччини «травневих святкувань» – просто з іншою метою) оголосили перше травня днем міжнародної солідарності трудівників.
Поліції та спецслужбам Російської імперії це додало чимало роботи – непростої, треба визнати, адже потрібно було виокремити із загальної маси лояльних підданих, розслаблених теплом і алкоголем, і тому схильних жартувати не завжди доречно, свідомих борців із царатом, чиї «крамольні» промови мали зовсім іншу, підривну мету.
Підпільники зрештою взяли гору. Вже під час революції 1905 року – зовсім поруч із гаєм, де проводилися маївки, виникла так звана «Шулявська республіка». А ще через дванадцять років царату не стало.
Нова влада перетворила перше травня на цілком офіційне, «червоне» свято. А новий київський масив, збудований після другої світової на околиці колишнього Шулявського гаю, навіть отримав назву Першотравневого.
От тільки традиція виявилася сильнішою. Офіційні паради так і залишилися суто офіційними заходами. А кияни, як і за Гетьманщини, відзначали початок травня здебільшого пікніками і відпочинком на природі. Деякі – все в тому ж гаю, на місці якого був створений парк «Супутник».
Та й про Щекавицю, зрештою, не забули. Яка під кінець радянської доби вчергове змінила своє реноме. Колишній «київський Парнас» навіть намагалися перетворити на новітній Монпарнас чи Монмартр – здебільшого зусиллями місцевих митців, що обмилували його для життя та своїх майстерень. Успіхів на цьому шляху, поки що небагато. Але хтозна, може мем про «щекавицьку оргію» додасть цим зусиллям новий імпульс?
Олексій Мустафін
