Говоримо не піони, правильно буде – півонії. Назва прийшла з латини, імовірно, через польське посередництво (Наприкінці травня починають квітнути рожеві перлини садів – півонії).
Кажемо не анютині глазкі, а братки чи братчики. Назва зумовлена тим, що кожна квітка має різнокольорові пелюстки. Тут прочитується відсилка на казку про брата й сестру, які, не знаючи про спільний родовід, одружилися, а щоб не розлучатися, перетворились у квітку (Братки є доволі невибагливою рослиною, тому їх обожнюють садівники).
Бархатці – ні, українською буде – чорнобривці або повняки. Перший варіант назви виник унаслідок метафоричного переосмислення зовнішнього вигляду квітки – словосполучення «чорні брови»; а другий походить від прикметника «повний» і відсилає до форми рослини (Любов українок до жовтогарячих чорнобривців звеличена в піснях).
Краще сказати не маргаритки, а солов’їно – стокротки. Найменування запозичене з польської (сто та крат) і пов’язане з великою кількістю крайових і серединних квіток у кошику-суцвітті (Стокротка – доволі невелика рослина, довжина якої сягає 10-30 сантиметрів).
Замість латинського варіанту гладіолуси, український народ витворив назву косарики. Вона утворилася асоціативним шляхом, адже форма листя рослини нагадує косу (Потрібно обов’язково підв’язувати косарики, аби рослина мала рівний пагін).
Одуванчики відкидаємо, говоримо кульбаби. Очевидно, назва утворилася на основі праслов’янського слова *kulьbava, тобто «схильна до загинання (округлості)», порівняймо з українським «кульбастий» – «горбатий, загнутий» (Із кульбаб готують ароматне варення, що має бурштиновий колір).
Термін із ботаніки іриси має живомовний відповідник – півники. Назва утворилася метафорично, адже в рослини є волоть яскраво-червоних квітів, які нагадують гребінь півня (У світі налічують майже 700 видів півників різних форм і забарвлень).
Не ноготкі, солов’їною скажемо нагідки. Назва походить від праслов’янського слова nogutь (ніготь) і пов’язана з подібністю сім’янок рослини до нігтів (Нагідки мають лікарські властивості та протидіють збудникам бактеріальних хвороб).
Васількі – ні, у нас говорять волошки, блавати. Найменування дає відсилку до волохатих пелюсточок квітки, а назва «блават» прийшла із середньоверхньонімецької через польське посередництво та вказує на колір – синій (Серед золота українських полів часто помітиш блакитні плямки волошок).
Ландиші відкидаємо, по-нашому буде конвалії. Слово походить із латинської (convallium), буквальний переклад – лілея долин (Конвалія – тіньовитривала квітка, тому полюбляє рости в мішаних і листяних лісах).
Не настурція, а красоля. Тут усе дуже просто: походить від лексеми «краса», а ще відчитуємо натяк на яскраво-червоний колір квітки (Красоля має високу протизапальну дію, тому вважається лікарською рослиною).
Примула – ні, українською краще – ключики. Очевидно, назва походить від слова «ключ» (В уявленні європейців ключики символізують чистоту, молодість і свіжість).
Не герань, солов’їною говорять калачики. Найменування походить від праслов’янського *kolačь (калач) і дає відсилку до подібності плодів рослини до круглого солодкого хліба (Калачики доволі невибагливі, але водночас потребують рясного поливу).
Водяну лілію міняємо на латаття. Назва пов’язана з лексемами лата, латати, а все через велике листя. Порівняймо, прикметник «лататий» в українській має тлумачення «з великим і широким листям» (Латаття розквітне лише у водоймах із повільною течією чи там, де потоку зовсім немає).
Геогріни – помилка, правильно – жоржини. Українська звукова форма, можливо, виникла шляхом переосмислення прізвища ботаніка Георгі під впливом імені Жорж (Жоржини – одні з найбільш довгоквітучих, цвіт може триматися від липня й аж до заморозків).
Нехай кожне українське слово розквітає на ваших устах, і звісно ж, тримайте різнобарвний мовний фронт!
Фото: getty images
