Про це йшлося в ефірі програми “Кольори серця” на радіо “Київ FM”.
За словами Ніки, вона останніх 6 років живе між Лос-Анджелесом та Києвом.
“В тому році я півроку була в Україні. Перед цим півтора роки я не відвідувала Україну через ковід. Перед тим жила в країні півроку, оскільки мій батько хворів. Тобто залежить від ситуації. Але переважно я проживала в Лос-Анджелесі. А в квітні планувала переїхати назад в Україну”, – каже дівчина.
Вона розповіла, що хотіла повернутися, бо так і не змогла полюбити країну, в якій жила. Адже ніколи не мріяла жити за кордоном, тим більше в Америці.
“Я поїхала до штатів за компанію з партнером. І, по домовленості, я планувала проводити в Україні більше третини року. Однак реалізувати задум було не легко. Я відчуваю, що мені не дуже підходить уся ця картина і я б хотіла переїхати назад в Україну”, – пояснила Ніка.
І розповіла, що вона мала квиток до України на 24 лютого, речі вже були спаковані. Та в один момент отримала тривожні повідомлення від друзів.
“Друзі почали писати, що путін виступає з промовою і все вказує на те, що починається війна. Спершу ми увімкнули ту промову, а потім побачили новини про вибухи. Почали телефонувати друзям та сім’м в Україну, аби впевнитись, що вони чують що там відбувається й можуть щось зробити”, – каже дівчина.
Вона згадує, що ці події стали шоком, адже вже тоді розуміла, який жах доведеться пережити українцям.
“У мене були спогади з дитинства про те, як бабуся розповідала про певні воєнні події, ділилась спогадами. Ми читали книжки та переглядали фільми на воєнну тематику. Тож для мене слово «війна» це початок бойового вторгнення по всій країні. Автоматично я усвідомлювала, що будуть вбивства, буде голод і буде насилля. Максимальний рівень жаху в мене був вже 23-го вечором. А не як у багатьох з моїх друзів, він наступив з появою фотографій зі звільненої Бучі. Максимальний жах в мене завжди асоціювався з війною”, – каже Ніка.
Вона зізнається, що не вірила, що в 21 столітті може відбутися повномасштабне вторгнення армії однієї країни на територію іншої.
“Це був не той стан, в якому люди приймають рішення. Всі були в заціпенінні а потім кинулися робити все, що могли. Це не лише про мене, це про всіх емігрантів. На початку ми збирали речі, які здавалися доречними. Потім згрупували медицину, яку нам надонатили в госпіталі, а потім я долучилась до великого гуманітарного фонду в Америці”, – розповіла дівчина.
Ніка каже, що щодня більше 15 годин життя віддавала волонтерству. І це при тому, що до повномасштабної російської агресії такого досвіду не мала.
“У мене великий досвід у сфері менеджменту й комунікацій. Тож ми конвертували це так, щоб можна було налагоджувати процеси в гуманітарному фонді. Кожен має обрати функції, які він виконує найкраще і використовувати свої вміння, а не просто сидіти на складі й сортувати гуманітарку. В нас не було такого, що бракувало бажаючих допомогти. В нас були черги”, – згадує дівчина.
Вона каже, що її часто вражали окремі людські історії, які заради допомоги Україні ухвалювали нетипові рішення. До прикладу, кілька її знайомих українців, які працюють в силіконовій долині.
“Дуже багато моїх знайомих взяли відпустку й поїхали на кордони чи поїхали в Польщу. Хтось поїхав в Україну. Хтось з дому віддалено щось робив. Але не можна, якщо ти ментально здорова людина, бути байдужим до того, що відбувається”, – пояснила дівчина.
Ніка каже, що перше, що зробила українка після того, які дізналася про війну на батьківщині і зрозуміла, що потрібна допомога – написала сусідам-американцям.
“У нас є сусідське об’єднання де ми обмінюємось речами, які нам не потрібні. Я побачила перші списки того, що потрібно й передала цей перелік сусідам. Від ліхтариків й до підгузників, умовно кажучи”, – пояснила жінка.
Далів вона з друзями-українцями вирушили на вуличну акцію на підтримку України.
“Нас було людей 60 десь. Ми зробили плакати й стояли біля дороги з написами на кшталт: «росія напала на Україну», «Допоможіть Україні». Також ми розмовляли з журналістами”, – каже жінка.
1 березня вона долучилася в якості волонтера до фонду Нова Україна. Це – некомерційна організація, яка займається наданням гуманітарної допомоги населенню нашої країни та підвищенням обізнаності про Україну в США та в усьому світі. З 2014 року фонд зібрав 35 мільйонів доларів донорської допомоги. А від 24 лютого, 2022-го Нова Україна залучила більше 19 мільйонів доларів, більшість витрат була спрямована на медичну допомогу. До роботи фонду залучають винятково волонтерів, до когорти яких приєдналася і Ніка. І хоч ця робота забирала дуже багато часу, паралельно вона працювала й на інших волонтерських фронтах.
А потім сталася історія, яка дала початок новому і дуже крутому проекту, який організували Ніка з друзями. А все почалося із сусіда-військового, який одного разу приніс українці свій бронежилет.
“Я здивувалася і запитала його: «Так чекай, ти ветеран? Що у вас ще може бути?». Він сміявся й сказав, що ще може бути форма й бутси. А це те, що нам потрібне! Бо ми не маємо таких грошей, щоб покрити всю армію. А от збирати Б/У це екологічно і доцільно, як на мене”, – розповіла Ніка.
Тому вони швидко створили спеціальну сторінку, і почали її розсилати ветеранським організаціям, а також ветеранам – інфлюенсерам.
“Ми пропонували віддати нам свою форму та все що у них там «погано лежить» тому, що воно високоякісне і їм більше не потрібне. Виявилося, що дорогі речі армія забирає назад, як-от шоломи. Їх немає у них , але форма, бутси, ліхтарики, сумки різні та аптечки є. Ми відправили більше ніж 1300 кг цього всього в Україну. Ми запустили рекламу в фейсбуці і налагодили стосунки з різними ветеранськими організаціями. Зокрема, знайшли ветеранські організації у великих компаніях на кшталт амазону. Для них це легше, бо ветерани дуже лояльні до цієї ситуації і співпереживають нашим хлопцям та дівчатам, які не мають достатнього постачання, щоб виконувати свої героїчні обов’язки”, – каже Ніка.
Вона зізнається, що ініціатива виявилася надзвичайно ефективною, та ще більше довіри її організатори отримали після однієї цікавої історії.
“Хлопці з амазону в якусь з перших посилок клали листа такого змісту: «Якщо ви отримаєте це в Україні напишіть нам мейл». Військові, які це отримали відповіли їм і зробили фоточки. Ветерани були в повному захваті і вдячні, що допомагаємо їх речам служити далі. В них виникла довіра. Вони почали надсилати більше й розповсюджувати наше посилання серед своїх друзів”, – каже жінка.
Також Ніка розповіла, що в її напрямках не відбулося отого спаду, яке фіксують в більшості європейських країн.
“У нас навпаки відбувається ріст в мілітарному напрямку, оскільки ми будуємо довіру й досягаємо якихось нових комунікацій. Цей проект зростає. Я, як ідеолог, започаткувала це й надихнула своїх друзів. Вони, в свою чергу, фактично роблять всю роботу. Тягають коробки, відправляють. А я більше спостерігаю та залучаю медіа.. І ми можемо таргетовано комусь допомогти. Знайти якісь розміри, які треба надіслати й таке інше. В нас є один медик (в минулому), який збирає аптечки і надсилає нам. Їх мало, але воно поступово зростає. Довіра будується, люди залучені й поки війна є на екранах, чим, власне, займається медіа, доти це буде якось розвиватися”, – каже дівчина.
Що ж до гуманітарки, то надсилати її з Америки до України, каже Ніка, виявилося дуже неефективно.
“Гуманітарний фонд, де я волонтерю обрав стратегію не слати нічого дешевого зі США, бо це немає жодного сенсу. Краще надіслати гроші в Україну і купувати все на місці чи найближчому місці до кордону і не витрачати кошти на логістику. Американці кажуть, що за ті самі гроші в Україні ми можемо купити набагато більше. Потрібно робити це якось розумно, тому просто надсилати підгузники ми не бачимо жодного сенсу”, – розповіла жінка.
Вона каже, що запити на допомогу постійно змінюються, і все залежить і від регіону і від ситуації.
“Люди, які з 14-го року займалися підтримкою України казали з перших днів, що потреби будуть змінюватись постійно й не варто накуповувати багато того, що потрібно зараз. Є певна динаміка розвитку подій і краще говорити з тими, хто вже досвідчений в цьому. Не робити необдуманих витрат”, – пояснила дівчина.
Вона розповіла, що українці потребують ще й психологічної підтримки.
“Так, як я займаюся сном та здоровим життям, у мене дуже багато зараз запитів від друзів та знайомих. Багато хто не може оплачувати мою консультацію, тому в мене великий напрям моєї волонтерської діяльності. Це й консультувати людей з приводу сну, проводити лекції чи групи підтримки для фондів, для різних команд, для професійних або сімейних груп. Це ще такий великий напрям, який зростатиме теж. Він також став дуже не простим звичайно зараз”, – пояснила дівчина.
І зазначила, що українці обов’язково впораються і виженуть орду зі своєї землі.
Фото: Київ FM
