Народні традиції, відзеркалені у слові. Говоримо про назви національного одягу та занурюємося у світ української самобутньої культури. Почнімо з верхнього одягу, який найчастіше носили наші предки, та його унікальних найменувань.
Гугля – подовжений прямоспинний одяг із білого сукна без рукавів. Ще так називали старовинний, пошитий із білого доморобного валяного сукна гуцульський плащ-накидку.
Жупан – давній тип слов’янського верхнього одягу. Найчастіше його шили з дорогої шовкової тканини: штофу, парчі або з тонкого фабричного сукна, переважно блакитного або зеленого кольору. Це слово запозичене з італійської мови, можливо, через посередництво польської, значення – селянський каптан.
Кобеняк – лексема примандрувала з тюркських мов та має тлумачення «розширений плащоподібний одяг». Найчастіше цей елемент гардероба зустрінемо на правобережній Україні. До речі, на Київщині ще й досі інколи кобеняком називають цупкий зимовий одяг.
Козачка – так на Полтавщині іменують свиту з підрізними боками.
Кожух– зимовий одяг із овечих шкур. Його шили хутром до середини. У різних місцевостях України мав свої особливості крою, пропорцій, кольору, оздоблення.
Відлога (затулок, кобка, каптур, бородиця) – капюшон, який пришивався до невеликого коміра або до горловини плащеподібного одягу і прикрашався вишивкою або обшивками.
Гачі (гащі, ногавиці) – найдавніший вид чоловічих штанів. Слово утворене від праслов’янської лексеми *gatiţi, тобто «прикривати».
Андарак – спідниця з вовняної або напіввовняної доморобної тканини червоного кольору із закладеними ззаду складками. Назва запозичена з німецької мови через польське посередництво.
Дерга (опинка, обгортка, горботка, фота) – одноплатовий розпашний жіночий одяг з доморобної вовняної тканини. Перший варіант назви пов’язаний зі словом-тюркізмом «дже́рга».
Плахта– спідниця, зроблена з двох зшитих до половини полотнищ переважно вовняної картатої тканини. Є зв’язок із праслов’янською лексемою plaxъta, значення якої – «полотно, простирадло, покривало, навіс».
Запаска – найдавніший варіант незшитого стегнового одягу. Це запозичення з польської мови.
Кабат (сукня) – яскрава вибійчана гофрована спідниця у лемків. Назва примандрувала з перської через угорську і польську мови.
Фартух – біла полотняна спідниця у бойків. Найчастіше її прикрашали по низу вишивкою (так званою «циркою»).
Лише зауважте, наскільки відмінними є традиційні значення назв елементів народного строю та сучасні.
Далі говоримо про нагрудний одяг.
Кептар – хутряна безрукавка, це вбрання найбільш поширене в Закарпатті та Прикарпатті. Слово запозичене з румунської мови.
Керсетка (або корсетка) – назва прийшла з французької зі значенням «безрукавка з фабричної тканини”. Цей елемент одягу найчастіше носили на Подніпров’ї.
Лейбик (бруслик, катанка, горсет) – сукняна безрукавка. У неї вбиралися жителі передгір’я Карпат, рівнинної частини Західної України та Полісся
Юпка (куртка або кохта) – нагрудний одяг з рукавами, пошитий із фабричної тканини, за формою повторював крій місцевих безрукавок.
Отже кохаймося в самобутності культури предків та унікальності рідного слова і, звісно ж, борімося за існування української мови, й обов’язково поборемо..все вороже!
Автор: Ірина Коваленко
