Однак війна змінила все. 24 лютого лікарі повідомили Департамент охорони здоров’я, що їхня команда готова допомагати рятувати людей.
«З перших днів війни судинні хірурги нашого центру були закріплені за дитячою обласною лікарнею. Дуже часто ми виїжджали до воєнного шпиталю на операції, пов’язані з пораненням саме судин», – розповідає судинний хірург Олександр Волошин.
«З таких випадків, які запам’яталися, це дівчина, що була в колоні евакуації з Маріуполя до Запоріжжя. І на блокпосту машину розстріляли, куля потрапила їй в шию, зупинилась біля хребта під сонною артерією і була доволі важка операція, але все минулось добре. Здається, дівчина десь зараз в Німеччині», – згадує судинний хірург Олександр Суздаленко.
Хірурги також допомагали військовому шпиталю. Вони передавали рукавички, бинти, нитки та всі інші матеріали, які могли знадобитись колегам-медикам. Згодом почали відправляти гуманітарну допомогу на тимчасово окуповані території та в прифронтові райони Запорізької області.
«Ми постачали великі об’єми ліків на окуповані території. Не завжди все туди доїжджало, багато забиралось, чим могли, тим і допомагали. У Бердянськ, Мелітополь, всі міста нашої області, куди тільки можна було», – розповідає судинний хірург Олександр Волошин.
Частина персоналу почала виїжджати з Запоріжжя до більш безпечних міст, зокрема Києва. Тоді лікарі й вирішили відкрити ще один філіал клініки саме в столиці. Тут вони продовжують свою справу, лікують пацієнтів із захворюваннями серцево-судинної системи, надають безкоштовні консультації та знижки на процедури військовим та переселенцям. Досі живуть та продовжують працювати на два міста. Бо не можуть лишити рідне Запоріжжя.
Ніно Тодуа
