Про це йшлось в ефірі КИЇВ24.
Молодший лейтенант Вікторія Охапкіна, офіцерка групи ЦВС 112-ї бригади 128 батальйону, описує свій характер, як бойовий. Ще до початку повномасштабного вторгнення жінка вирішила кардинально змінити своє життя. “До повномасштабного вторгнення я працювала адміністратором в ресторані, потім пішла навчатися до Академії внутрішніх справ. Зараз ще навчаюсь – третій курс. Хотіла вступити до лав поліції, пройшла конкурс. Але почалася війна, і я пішла служити в ЗСУ”, – розповідає Вікторія з позовним «Янгол».
До лав Збройних сил України жінку привело нестримне бажання захищати батьківщину: “Як тільки все почалося, ми з бабусею та сином ховалися в школі, і туди прийшла 7-та рота 128-го батальйону. Я побачила ротного, кажу, беріть мене, я хотіла і так служити, зараз хочу служити в ЗСУ. Я б ніколи не подумала, що я буду на фронті. Ніколи. Думала, що про війну тільки буду слухати від своєї прабабусі. Вона мені розповідала, що таке війна, бо вона це бачила, і що це дуже страшно” – ділиться спогадами військова.
Саме того дня Вікторія й побачила свого майбутнього чоловіка. Відтоді не розлучалася з ним ні на мить. Поруч з коханим військовослужбовицю не лякав ні побут окопів, ні майже стовідсотковий чоловічий колектив. Єдине, до чого неможливо звикнути, каже Вікторія, – суворі реалії фронту з пораненнями, втратами і болем. “На моїх очах вбили нашого взводного. У нас був бій. Я на рації була. Чоловік мій був “на гранатах”. Толік, наш побратим, був на кулеметі. Ось, коли ми відпрацювали, це і трапилось. Ось це було дуже важко. Я знаю, що ми там “поклали” трошечки“, – акцентує офіцерка.
За плечима жінки – дві ротації. Спочатку – Харківський напрямок, потім – Бахмут. Після цього Вікторія отримала офіцерське звання, працює з населенням, організовує та координує гуманітарну діяльність. Зараз частіше буває вдома в Києві – з родиною. Разом з тим, Вікторія не готова відмовлятися від служби. Навпаки заохочує всіх жінок долучатися до волонтерства та допомоги ЗСУ.
“Якщо ми всі згуртуємось, ми здолаємо ворога. Тому, дівчата, йдіть, допомагайте волонтеркою, якщо ви лікарі, ви також потрібні. Якщо дуже-дуже добре стріляєте, якщо у вас є якийсь навик, в принципі, у будь-якої людини є якийсь навик – ось це в армії завжди пригодиться, – стверджує військова. – У нас, на жаль, немає вибору. Дівчата, хлопці, ми повинні всі захищати свою країну!“.
Попри все, військовослужбовиця мріє про те, чим займатиметься після закінчення війни. Але впевнена, що до колишніх планів чи ідей вже не повернеться. “Раніше, я говорила, що коли закінчиться війна, я хотіла піти в поліцію, але тепер – уже ні. Я себе вже не уявляю цивільною людиною. Я хочу зростати, я хочу допомагати, коли закінчиться війна. Я хочу щось далі продовжувати робити для того, щоб якось допомагати нашим хлопцям“, – резюмує Вікторія.
Анастасія Халецька
