«Київський центр стресостійкості» продовжує просвітницький проєкт «Будь в ресурсі». Психологині та громадські лідерки в ефірі телеканалу «Київ» діляться досвідом відновлення життєвих ресурсів, соціальної підтримки та подолання безпекових викликів. Сьогодні розмова про ізраїльські практики того, як залишатися в ресурсі під час війни.
Про фонд «TMS‒боремось за Україну»
‒ Наш благодійний фонд виник на основі ліги бразильського джиу-джитсу TMS. Її засновником є Шай Гутман, який від початку повномасштабного вторгнення надавав волонтерську допомогу нашим військовослужбовцям. Після декількох волонтерських поїздок ми чітко зрозуміли, що психологічна допомога надто важлива. Так виникла ідея створити мережу центрів психологічної реабілітації для військовослужбовців та їхніх сімей, опираючись на ізраїльський досвід, який впровадив у життя Давід Ройтман. Ми також співпрацюємо з дитячими центрами Кіндер Велт, які помагають дітям військовослужбовців. Усі послуги надаються на безоплатній основі.
На сьогодні в Україні функціонує чотири центри від організації. Вони розташовані в Києві, Одесі, Дніпрі та Чернівцях. Планується запуск іще кількох центрів.
Потрібно відзначити, що в Києві ми співпрацюємо також із центром фізичної реабілітації Олімпійський, фахівці якого надають послуги для військових на безоплатній основі за попередньої домовленості з нами.
Кому центр надає психологічну підтримку?
‒ Ми фокусуємось здебільшого на допомозі військовослужбовцям та іншим силовим структурам України, а також їхнім родинам. Наразі ми розширюємо нашу сферу діяльності. Тому що важливо готувати до повернення не лише військовослужбовців, але й трудові колективи, в які вони повертатимуться. Тому зараз готуємо разом із Центром стресостійкості низку тренінгів. У кінці липня стартуємо.
Як отримати допомогу фонду «TMS‒боремось за Україну»?
‒ До нас можна звернутися через соціальні мережі або за номерами телефонів. Місто Одеса: +380(96)904-78-52. Місто Київ: +380(99)070-24-23. Місто Дніпро: +380(98)793-18-32. Місто Чернівці: +380(96)641-45-01. Ми працюємо в кількох форматах ‒ це офлайн, онлайн, а також як телефонна кризова підтримка. Крім того, робимо виїзди на локації, де базуються саме військовослужбовці – проводимо психоедукацію, тренінги, психологічні консультації.
Є в нас і групові заняття – як лекційного, так і тренінгового формату. Важливо підвищувати психологічну культуру в середовищі військовослужбовців. Потрібно відзначити, що першочерговим завданням для військовослужбовців, які перебувають на передовій, є знаходження саме внутрішніх сил, ресурсів, які вже наявні та які допоможуть впоратися з викликами, які постають під час виконання бойових завдань. Терапія почнеться пізніше – після повернення.
До нас також можуть звернутися щойно мобілізовані військові, щоб отримати психологічну підготовку перед тим, як поїдуть безпосередньо в зону бойових дій.
Про ізраїльський досвід
‒ Знайомство з ізраїльськими методиками фахівців київського центру почалося восени 2022 року. Ми поїхали за державною програмою, ініційованою Оленою Зеленською, стосовно соціально-психологічної реабілітації наших захисників та захисниць. Було комплексне знайомство, де ми відкрили для себе багато нового. Ізраїль ‒ країна з багаторічним досвідом, у якій майже постійно відбуваються воєнні дії. Не такі масштабні, як у нас, але військові й цивільні психологи напрацювали багато ефективних методик: як допомогти людині; як зняти гостру стресову реакцію, яка одразу виникає після бойових завдань; як потім працювати з людиною, яка брала участь у бойових діях; як вирізняти й нормалізувати її стан.
В Ізраїлі з дванадцяти років в обов’язковому порядку в школі проводиться психологічна підготовка ‒ низка тренінгів, лекцій, де дітям пояснюють, як надавати першу психологічну допомогу, як вирізняти негативні психологічні стани, та надають інформацію, що робити, як допомогти постраждалому. Загалом більшість населення Ізраїлю має високий рівень психологічної культури. І ми бачимо, наскільки це впливає на те, як вони ставляться до військових, як вони реагують на екстремальні випадки на кшталт аварій, як вони реагують на повітряні тривоги.
Найбільше мене вразило те, що попри те, що країна воює і вулицями ходять особи з автоматами, люди перебувають у ресурсному стані. Вони говорять: «Я живу. Це добре! Завтра в мене є майбутнє, і я знаю, що з ним робити». Порівнюючи наш стан зі станами ізраїльських колег, у нас відчувалося надмірне напруження. В Ізраїлі такого немає, вони вже звикли, адаптувалися, вони знають, що робити.
В Ізраїлі реагують на повітряні тривоги приблизно так, як ми зараз. Переважно вони розуміють, що життя ‒ надцінне. У районах, де є постійні обстріли, навіть на дитячих майданчиках збудовані захисні споруди, куди діти у вигляді гри, якщо чують тривогу, забігають і продовжують гратися.
Показовим є момент довіри населення, тому що під час повітряної тривоги будь-хто може зупинити машину, зайти в найближчий будинок (двері залишають відчиненими) і сховатися в захисну споруду, яка є майже в кожній квартирі.
Удруге фахівці TMS проходили навчання в Ізраїлі безпосередньо у військових психологів. Навчання організоване Ізраїльською Коаліцією Травми (ITC) і було максимально корисним із погляду на роботу з військовими.
Як ізраїльтянам вдається утримувати ресурсний стан?
‒ Ресурсний стан досягається тим, що вони навчаються з дитинства, розуміють, що є певні процеси в країні, і вони до них готові. Високий рівень психологічної культури дозволяє зрозуміти, що відбувається з тілом, що відбувається з емоційними переживаннями та як себе стабілізувати, нормалізувати, як діяти в певних ситуаціях.
Через низький рівень психологічної культури населення України переживає вищий рівень відчуття небезпеки. В останній рік підвищується стрімко тенденція до розвитку психологічної культури населення, важливості психологічної допомоги, населення стає більш обізнаним у питаннях стабілізації, нормалізації свого стану. В Ізраїлі починаючи з 12 років навчають технік самодопомоги. А ми лише набуваємо досвіду. Тому на сьогодні важливою є саме психоедукація – поширення психологічної культури серед населення.
Щодо адаптації ізраїльських методик нами, то потрібно відзначити, що в кожному менталітеті є свої особливості, під які й відбувається адаптація. Потрібні зміни для того, щоб ми вийшли на рівень Ізраїлю в питаннях психологічної культури. Ізраїльтяни десятиліттями впроваджують її, а ми лише останніми роками розпочали. Але, якщо це стане системним державним завданням, Україна зможе підвищити рівень психологічної культури населення.
Стигматизація людей із ПТСР: як випрацювати адекватне ставлення до військовослужбовців?
‒ У нас є проблема в тому, що більшість населення мало обізнана в тих процесах, які відбуваються з військовими після повернення. Ми вже маємо досвід ветеранів після Афганістану, з якими ніхто не працював. Ми бачили наслідки, і певною мірою створена негативна думка про військовослужбовців, які повертаються після участі в бойових діях.
Я вважаю, що зараз буде інакше, тому що наші колеги-психологи активно працюють над цим питанням. Держава працює.
По-перше, більшість населення має розуміти, що потрібен деякий час, коли внутрішня військова програма деактивується. У психології та серед військових це називається декомпресія. Це визначений термін, протягом якого людина зможе адаптуватися до нової реальності. Він є надважливим для того, щоб психіка могла емоційно відреагувати на події, які відбувалися під час військової служби, прийняти досвід і розпочати процеси відновлення.
По-друге, люди, які зіткнулися з бойовою психічною травмою, як правило, провалюються у два генералізовані переживання. Лють і безсилля. Саме безсилля спустошує, підриває і штовхає на руйнівні кроки. Саме з безсиллям неймовірно складно, часом неможливо впоратися. І саме з такого безсилля народжується лють та насильство.
І, аби ці стани поступово знижувалися, також потрібен час. Цивільному населенню треба намагатися, щоб будь-яка комунікація була максимально прозора та зрозуміла, тобто така, що піддається прогнозуванню й контролю та є безпечною. Виключаємо несподіванки, сюрпризи та дії без попередження. Адже це повертає у стани можливої загрози та здатне провокувати безсилля, бо є непідконтрольним.
Контроль – взагалі окрема тема. Потрібно розуміти: коли тобі довго доводилося кожну хвилину тримати все під наглядом, бо від цього залежало твоє життя, то певний час ти продовжуватимеш контролювати все навколо. Саме контроль заважає наближатися до інших. Є розуміння, що вони непідконтрольні, тому, доки не почне внутрішньо знижуватися контроль, людина до себе не підпускатиме емоційно (згадуємо і травми втрати тут: настільки боляче, що повтору не можеш допустити). Отже, лише коли психіка почне емоційне відреагування та прийде прийняття й почнуться процеси відновлення, ми зможемо говорити про зниження контролю та відновлення емоційних зв’язків із іншими.
По-третє, потрібно говорити з військовим саме про те, про що він сам готовий говорити, більше слухати. Та замість «я тебе розумію» (адже ми всі знаємо, що зрозуміти те, через що ми не проходили, неможливо, ми можемо уявити, тому що маємо так зване фантазійне мислення, можемо поспівчувати, але повністю зрозуміти ми не можемо) просто визнавати те, через що йому чи їй довелося пройти. Це можуть бути слова: «хочу побути зараз із тобою», «я не знаю всього, але я поруч», «я хочу тебе обійняти, потримати твою руку». Або ж мовчазна підтримка, яка більш притаманна чоловікам.
Необхідно враховувати те, що військовим потрібен буде деякий час на адаптацію. Хтось звикне швидше, хтось – довше. За статистикою крайні прояви стресових і надмірних реакцій матимуть приблизно 10-15% ветеранів, а 85% – адаптуються швидше. Але навички контролю, навички, які допомагали їм вижити в надлюдських умовах, можна буде використовувати й у цивільному житті. І, якщо надати таку можливість, військові будуть відчувати свою потрібність.
Як у родині підготуватися до повернення військового?
‒ Якщо ж говорити про дружин військових, то доречними до попередньо озвучених можна додати такі рекомендації, як:
- Максимальний прояв любові, але не материнської, щоб не було зміни ролей, а саме жіночої.
- Продовжуйте турбуватися про дітей та виконувати обов’язки, які виконували в той час, коли чоловік був на війні. Не потрібно очікувати, що він після повернення одразу включиться у процес, це буде поступово. Треба звикнути до нової реальності.
- Намагайтеся контролювати різкі та несподівані рухи, голосні викрики, надмірний прояв емоцій.
- Попереджайте про бажання доторкнутися, особливо будьте обережними з обіймами зі спини. Також не підходьте до сплячого (навіть як вияв турботи: поправити подушку чи ковдру, яка сповзла).
- Потрібно поступово відігрівати свою кохану людину й лише, коли хоча б частково відновилася довіра та побачивши зниження контролю, можна поставити питання на кшталт: «Мій рідний, чи є щось, чого я не знаю, а для тебе це має велике значення? Я хотіла б почути, що ти пережив, коли мене не було з тобою поруч. Це для мене важливо».
Спілкування має бути максимально прозорим для чоловіка, важливою є підтримка, любов і терпіння.
«Київський центр стресостійкості» ‒ тренінгова платформа психологічної підтримки, пілотний проєкт міської влади та Ізраїльської Коаліції з роботи з травмою. Проєкт впроваджує Управління з питань гендерної рівності Департаменту соціальної політики КМДА.
