«Київський центр стресостійкості» представляє просвітницький проєкт «Будь в ресурсі». Психологині та громадські лідерки в ефірі телеканалу «Київ» поділяться досвідом відновлення життєвих ресурсів, соціальної підтримки та подолання безпекових викликів. Серед завдань – доступність послуг психологічної підтримки та адаптації. Як подбати про свій емоційний стан під час війни? Як пережити травматичні події жінкам, дітям, кожному з нас?

Наша перша розповідь присвячена організації «Український жіночий батальйон», яка збирає кошти на придбання амуніції для військових, що борються за незалежність України. Поміж цим організація реалізує низку соціальних проєктів та ініціатив, спрямованих на психологічну підтримку жінок, які стали жертвами воєнних злочинів росії на території України.

Про діяльність ініціативи телеканалу «Київ» розповіла Альона Данілова, голова громадської організації «Український жіночий батальйон», учасниця «Коаліції 1325. Київ».

Історія створення

‒ Після 24 лютого мій чоловік, вітчим та брат сказали, що вони йдуть захищати Україну, бо немає інших варіантів. Я почала волонтерити: приходили військові, яким я готувала їжу, прала одяг… Перший місяць я перебувала під обстрілами в Києві. Потім, коли трапились Буча та Ірпінь, чоловік сказав, щоби я поїхала до батьків у Хмельницьку область. А там фактично нічого не відбувалося: було безліч переселенців, маленьке містечко, де всі одне одного знають, у всіх усе добре, життя вирує.

За декілька днів я зрозуміла, що мене починає «накривати». Ти постійно думаєш: є території, де вбивають, де йде війна, треба щось робити… Тому я запустила сторіс в інстаграмі, що є думка створити ініціативу, яка буде допомагати військовим. Так як у мене вдома залишились я, мама і моя сестричка, тобто жінки, було бажання, щоб саме жінки й утворили таке ком’юніті й почали діяти.

Власне ми створили телеграм-чат, туди почали додаватися люди, далі вже сформувалася сама структура організації, почали ділити учасників на команди, якось рухати всі ці механізми. Ну і, звісно, основним завданням нашим було ‒ це збір коштів і купівля того, що необхідно для наших військових.

Особисті історії волонтерок

‒ У нас 70 дівчат у команді, це тільки тих, хто постійно працює, ще є дівчата, які долучаються час від часу. Вони просто неймовірні, у кожної своя історія. Абсолютно різні є жінки, є ті, хто багато кого втратив на фронті. У нас була дівчина з Житомирщини, яка прийшла і сказала, що в неї на війні загинули чоловік і батько: «Єдине, що я знайшла ‒ це вас, я хочу допомагати, я більше не знаю, куди мені йти, що робити». Тому я дякую їм за віру в цю ідею, дякую їм за те, що вони роблять і що ми разом наближаємо перемогу.

Деякі з них були в окупації, деякі просто працюють 24/7, інколи 24/8 для того, щоб зібрати кошти. Як вони радіють кожній гривні, так вони радіють кожному закритому запиту, коли військові пишуть: «Дівчата, дякуємо! Ви купили нам просто найнеобхідніше. Це для нас так важливо!». Якби могла зараз увесь список тих волонтерок перерахувати, я б це зробила, вони просто дуже класні, я їм дуже вдячна, і сподіваюсь, що вони будуть далі працювати з нами в команді.

Соціально-психологічний проєкт «Голос жінки»

‒ У цьому проєкті ми працюємо з жінками, які постраждали від воєнних злочинів росії в Україні. Це можуть бути як злочини проти людяності, так і, наприклад, майнові злочини, від найменшого ‒ психологічного – до найгіршого ‒ фізичного. Кожна українка може зайти на сайт «Українського жіночого батальйону», знайти розділ «Голос жінки», заповнити гугл-форму, далі наша менеджерка опрацює заявку, а психологиня сконтактує і надасть необхідну допомогу. Ми вибудували зі своєю аудиторією такі взаємини, що люди нам довіряють. Далі ми створюємо інформаційні кампанії, і це все «пушимо» в соціальних мережах, різних медіа, бо вважаємо, що світ має знати про переживання українських жінок.

Ми абсолютно анонімні, не розповсюджуємо інформацію про те, хто до нас звертався, ми поважаємо права кожної жінки. Фіксуємо внутрішню інформацію ‒ ім’я потерпілої, звідки вона, але ніде більше це не розголошуємо і, відповідно, це все залишається тільки в нашому приватному спілкуванні. У гугл-формі є пункт про те, чи вони не проти, щоб ми розповіли історію, або що це має залишитись повністю конфіденційним. Є країни, де дивляться російські медіа, вони повністю заангажовані, у них великий вплив пропаганди. Нам потрібно це змінити й ми це можемо завдяки реальним кейсам, реальним історіям жінок. Якщо потрібно буде привезти в якусь міжнародну організацію справу жінки, яка постраждала, ми її привеземо або покажемо, що таке відбувається і це треба зупинити.

Підтримка жінок-ветеранок, які повертаються з війни

‒ У нас була поки лише одна дівчинка з фронту. Вона перебувала в полоні. Ми їй психологічно допомогли. Але військові або не готові про це говорити, або поки не хочуть говорити. Ми не можемо точно стверджувати, бо не досліджували це питання. Але поки що до нас було лише одне звернення. Це стереотип, що військові – це люди зі сталі, які ні слова з уст, що вони тримають марку. Можливо, вони комусь із рідних розповідають про події там у полі, але загалом вони це не дуже так афішують, хіба вже, коли критично.

Історія жінки, яка допомогла закрити збір на дрон

‒ У нас був період, коли ми дуже довго не могли закрити збір на дрон нашим захисникам і захисницям. Питання стояло дуже гостро – безпілотник потрібен був із дня на день. І раптом пані Тетяна Канішева з Луцька нам переказує п’ятдесят тисяч гривень і каже: «Вибачте, що вам віддаю так мало грошей». Ми подякували їй за такий щедрий донат і лише здивувалися, чого вона просить вибачення. У цієї жінки було три сина: два з них померли природною смертю, а третій загинув під Харковом у боях. Її чоловік не витримав цього: у нього зупинилося серце. Вона залишилася одна. Коли прийшла виплата на сина, котрий поліг на війні, вона переказала ці кошти нам.

Як дізналась цю історію, думаю: «Що Ви вибачаєтесь перед нами? Це ми Вам вдячні. Ви могли б ці кошти, наприклад, витратити на пам’ятник для сина». А вона віддає їх, щоб ми допомогли військовим.

Такі історії справді надихають, вони показують, що українські жінки мають велике серце, вони готові робити неймовірні справи. Я дуже пишаюся, що живу в цій країні і що в нас є такі українки.

Допомога чоловікам

‒ У нас є низка організацій, які можуть працювати з чоловіками, ‒ відповідно, ми їх делегуємо. Наші психологи спрямовані саме на жінок, вони діляться за певними категоріями, тому ми не можемо когось примушувати працювати з протилежною статтю. Та розуміємо, що чоловікові так само потрібна допомога, як і жінці, через це перенаправляємо їх до інших спеціалістів.

Про власну мотивацію

‒ Найголовніше ‒ це люди. Людське життя в пріоритеті було, є і буде. Мені мама казала в дитинстві: «Альона, найголовніше – бути людиною. Якщо ти не людина, то якою б багатою, класною, крутою не була, це не має ніякого значення». І сьогодні це все – доказ її слів. Моя мама мала рацію на сто відсотків зі ста. Наші дівчата, по-перше, розуміють, для чого вони це роблять. По-друге, вони вже між собою всі здружилися, у них свої команди, в яких напрацьовані механізми. Безумовно, є вигорання. Є волонтерки, які пішли, їх не так багато насправді, але вони є. Втомилися або якось по-іншому склалися обставини. Це норма. Але є жінки, які з однієї ніші переходять в іншу , вміють надихатися від інших людей, вірити, робити класні справи. Це як у сім’ї: для того, аби побудувати міцні взаємини, треба навчитися одне одного чути. Так само в нас – ми навчились чути. Я думаю, це наша маленька перемога.

Про діяльність у соціальних мережах

‒ У соцмережах ми працюємо одразу в кількох напрямках. Наприклад, у нас є команда, яка комунікує з відомими людьми, з лідерами думок. Є команда, яка створює креатив. Є та, що пише тексти. І, власне, завдяки тому, що в нас класно оформлені соціальні мережі, ми вдало взаємодіємо в публічному просторі. І це допомагає нам збирати кошти. Наприклад, вчора ми зверталися до одного дуже відомого бренду в країні. І вони сказали, що зайшли до нас в інстаграм, побачили, яка в нас дуже крута активність, і висловили готовність до нас долучитися, нам допомогти.

Звісно, це дуже тішить наших дівчат, нашу команду. Коли, наприклад, ми пишемо Павлу Зіброву й кажемо: «Будь ласка, підтримайте нас», він відповідає: «Дівчата, просто зараз беру ваш допис собі в сторіс і йдуть вам донати». Волонтерки дуже тішаться, коли їхня робота оцінена. Минулого року нашу діяльність відзначив президент. У цьому ж одна міжнародна організація назвала нас одними з найкращих.

«Київський центр стресостійкості» ‒ тренінгова платформа психологічної підтримки, пілотний проєкт міської влади та Ізраїльської Коаліції з роботи з травмою. Проєкт впроваджує Управління з питань гендерної рівності Департаменту соціальної політики КМДА.