Про життя у прифронтовому регіоні йшлося у сюжеті КИЇВ24

До Луча, що на кордоні Миколаївщини та Херсонщини, знімальна група КИЇВ24 разом з волонтерами приїжджає вже вдруге. Минулого разу, в червні, в очі впала малеча, яка грала у війну…на обстріляному дитячому майданчику.

Майже 10 місяців росіяни рівняли населений пункт із землею. 80% будинків, які раніше були чиїмось домом – тепер схожі на руїни. Тут, у вже знайомому дворі незмінно стоїть вигоріла червона автівка.  ЇЇ власник помер, тож забрати машину – нікому. Вікна в його квартирі – так і лишаються вибитими.

Поверхом вище живе пані Марія. ЇЇ помешкання теж постраждало від окупантів.

«Оце все вилетіло, оце в під’їзді все (показує). Це ви нові двері вставляли. Ось теж двері випали, тут теж двері випали», – бідкається старенька.

Пані Марія прибрала уламки скла та інше сміття, але ремонт робити не може, бо дах тече.

З майже тисячі — до вторгнення — нині тут близько 200 жителів. Багато хто на час сильних обстрілів виїжджав до Миколаєва або на захід України. А коли повернулися, вдома на них чекали руїни. Тут, у прифронтовому регіоні — відчувається віра людей у краще. Попри жахи війни, які місцеві бачать упритул, ніхто з них — не нарікає. Пані Марія — теж.

«Все в нас є поки, тільки війни, аби не було, діти. Я ту війну пережила, 41-ий рік, тепер голодовки боюся. Боюся, діти, голодовки, бо прожила в голодовку і знаю, шо воно таке», – каже вона.

Поміж дірок у стіні та простріленого холодильника, увагу в квартирі пані Марії привертає бібліотека. На етажерці пенсіонерка зібрала всі книжки, які вціліли після атак. І вечорами – читає.

Одна з найновіших книжок у колекції пані Марії – повне видання про Шерлока Голмса. Українською. Каже, читати любить. І вірить – усе, що відбувається зараз з українцями – тимчасова перипетія, після якої обов’язково буде гепіенд.

Аліна Люшина