Валерія Корнєєва народилася у Києві. Нині дівчина проживає в Тайвані. До цієї східноазійської республіки Валерія переїхала 6 років тому, але не з України. Її вона покинула одразу після школи, адже здобувати вищу освіту вирішила за кордоном. Про це вона розповіла в ефірі програми “Кольори серця” на радіо “Київ FM”.
“Поїхала до Польщі разом з моєю подругою. Вона вже була там один рік і я вирішила, що їдучи до того, кого більш-менш знаю, то легше адаптуюсь” — згадує дівчина.
Але не так сталося, як гадалося, каже дівчина. Бо життя було не таким, про яке мріяла Валерія. Тим більше, мрії її були далеко від Польщі.
“Я завжди була зацікавлена в тому, щоб поїхати до Азії. Планувала поїхати до Японії чи Північної Кореї. Навіть про Тайвань розмірковувала. Коли я була в Польщі, то дізналася про програму студентських обмінів ERASMUS і стала детальніше вивчати це питання. Я почала цікавитись як переїхати до азіатських країн і познайомилась зі студентами з Тайваню. З одним з них ми почали зустрічатись” — розповідає Корнєєва.
А коли Валерія отримала диплом за спеціальністю «Соціологія», разом зі своїм хлопцем переїхала до Тайваню. І через якийсь час пара побралася. Найважче, пригадує, було вивчити мову.
“У них не лише звична китайська яка побутує в Китаї зі спрощеними ієрогліфами, а й з традиційними, які треба ще частіше писати. Для мене її освоїти було дуже тяжко” — каже Валерія.
А ще, розповідає дівчина – треба було звикнути до клімату, який кардинально відрізнявся від європейського.
“Якщо ти виходиш на вулицю, то маєш таке відчуття ніби ти вже в океані. Тайвань це острів. Волога в повітрі дуже концентрована. Мені знадобився час, аби звикнути. Моєму волоссю, до речі, також. Я маю кучеряве волосся й коли виходила на вулицю воно перетворювалося у пух” — ділиться Валерія.
Та за 6 років дівчина і з волоссям проблему вирішила і мову освоїла і своє призначення в Тайвані знайшла:
“Я стала навчати англійської мови, оскільки завжди нею добре володіла”.
Життя українки Вікторії Корнєєвої у Тайвані було спокійним і зрозумілим до 24 лютого 2022 року. Рідні дівчини не знехтували попередженнями міжнародної розвідки про загрозу і виїхали до початку війни:
“Моя мама виїхала до Франції, а тітка виїхала за день до початку війни до Німеччини” .
І хоч рідні Валерії вже були за межами України, та дівчину охопив страх. Насамперед, каже, від самої думки, що росіяни таки оголосили повномасштабну війну.
“Я просто не могла уявити що країна яка брала участь у 2-й світовій війні і знала про всі жахіття, зробить щось таке з моєю рідною країною. В мене просто не вкладається в голові” — ділиться вона.
Розмірковувати чому росія здійснила напад у Валерії часу не було. Бо вже на другий день війни українку запросили на спеціальну прес-конференцію до столиці Тайваню – міста Тайбей.
“Я отримала повідомлення про те, що збирають українців. Їх тут не так багато, як ви можете собі уявити. У всій країні мешкає близько 240-ка українців. Тайвань збирався допомагати і офіційно відкрив фонд допомоги Україні, а ми мали презентувати цей фонд пресі” — розповідає вона.
Участь у цьому заході, пригадує Валерія, стала першим кроком до того, щоб почати допомагати Україні. Вона повернулася до свого містечка Гаосьон і разом з іншими українцями, а їх тут не більше шести, почали організовувати збір гуманітарної допомоги:
“Ми всі разом попросили пресу приїхати, щоб сказати що ми хочемо організувати збір гуманітарної допомоги. Одна з українок мала можливість одразу доставити вантаж до Білої Церкви. Тому ми активно взялися за збір”.
Місцева школа надала українцям приміщення, в якому збирали і сортували речі – розповідає Валерія. І додає – була здивована з якою активністю тайванці відгукнулися на заклик.
“Ми думали що для того, щоб зібрати усе необхідне знадобиться тиждень. Але за один день тайванці принесли все, що було потрібно: їжу, ковдри, підгузки і так далі” — каже вона.
Ще 2 тижні у Валерії з колегами пішло на сортування і пакування. І коли справу було закінчено, дівчина знову почала міркувати, як ще може допомогти.
“Я відчувала, що роблю недостатньо для своєї країни. Було прикро, що ми не можемо збирати так багато гуманітарної допомоги, як в Тайбеї. В нас немає дуже активної політичної сили бо містечко не таке велике й українців не дуже багато аби виходити й робити щось. І я просто думала чим я можу допомогти саме зараз” — розповідає дівчина.
Тоді у неї з’явилася ідея створити проект допомоги людям, які хотіли б підтягнути англійську та у цілому менше боятися говорити:
“Почала питати в чатах для біженців чи потрібні їм заняття з англійської. Дивно, але дуже багато людей відгукнулись. Вони дуже хотіли, щоб я займалася з ними чи з їхніми дітьми. Мене це надихнуло, бо я зрозуміла, що можу поділитися чимось, що допоможе іншим”.
Перші 2 місяці Валерія щодня безкоштовно працювала онлайн з українцями, які потребували уроків англійської. Свої заняття дівчина записувала, аби використовувати під час роботи з майбутніми учнями. Та суттєвим випробуванням у цій роботі став брак часу, а ще різниця в часі. Із Києвом, наприклад – це 5 годин.
“Я не можу прокидатися кожного дня о 5-й ранку й робити заняття перед тим, як йти на роботу. В мене була робота, яка дуже виснажує. Я концентрувалась й перші два місяці, а потім я вже зрозуміла, що я не можу робити кожного дня” — каже Валерія.
Та покидати задумане Валерія не збиралася. І пішла іншим шляхом – навколо своєї ідеї вона згуртувала волонтерів зі свого світу, які виявили бажання займатися з українцями.
“Зараз в моїй команді більше ніж 50 волонтерів з таких країн, як Канада, Америка, Англія, кілька з Мексики та Італії. Я розділила людей на маленькі групи щоб вони змогли займатись з волонтерами” — розповідає вона.
Загалом, каже Валерія, десь 4 десятки українців долучилися до її уроків англійської, та стабільно відвідують заняття – 15 учнів. До речі, не всі вони зараз за межами України.
“Є хтось з Харкова, Одеси, Києва і навіть з Бучі. Мені писали навіть солдати про те, що хотіли б по завершенню війни вивчати англійську” — каже Велерія.
Потрапити на заняття до Валерії можна знайшовши її в Інстаграмі, або через сайт https://sesame.in.ua/.
Фото: Фейсбук
