Про це Євген Міхін розповів у програмі “Кольори серця” на радіо “Київ. FM”.
За його словами, його родина переїхала, бо вони хотіли мандрувати.
“Давно планували якось спробувати пожити. Це ж цікаво. Побачити як люди живуть. Класик же навчав: «І чужого навчайтесь, і свого не цурайтесь!». От свого не цурались і поїхали навчитися чужого. Скажімо, це не було легко. Там багато безкінечних процесів. Починаючи з мови, і закінчуючи, навіть не закінчуючи, адже ці процеси тривають досі. Собі зазначаю, що ця країна перша, але буде ще друга й третя. Треба мандрувати! Бо інакше ми не можемо знати як воно має бути. Подивіться на кацапів. Вони ж ніфіга не знають”, – каже Євген.
Міхін каже, що рішення ухвалювали не спонтанно. Думали про переїзд, ще десь з 2012 року і хотіли втілити в життя картинку із фільмів, де фрілансери на березі океану створюють свої геніальні матеріали.
“Коли приїхали й опинилися на березі океану, то розвіяли міф фрілансерів, про те, що опинившись на березі океану, то сонце сліпить в обличчя й ти не бачиш ноутбука. І, навіть, коли сонце позаду, то сліпить в екран і ти не бачиш екрана всеодно. Все, фрілансери, розслабтеся! Це міф”, – пояснив Євген.
Він каже, що одразу після переїзду родина оселилася на Мадейрі, та «перлина Атлантики» виявилася для них затісною – захотілося більше простору, більше свободи пересування, особливо семирічному сину Давиду.
“Він один з величезних шанувальників мандрів. Він руху хоче! А на Майдері багато правил, хоча дійсно класний клімат. Люди чуйні. Коли якісь проблеми, то люди не відвертались. Однак, коли ти їдеш приблизно годину, бо заблукав, і тут земля закінчилась і знову океан, то все… Починаєш підвивати”, – пояснив Міхін.
Він згадує, що коли розпочалося повномасштабне вторгнення в Україну вони із родиною уже мешкали в Лісабоні. Про війну на батьківщині дізналися від друзів.
“О 5-тій ранку подзвонили близькі друзі й сказали «Ну все у нас війна…У нас бомблять.». Спершу ми зателефонували батькові дружини, він в Києві живе. Ну а потім вже включилися”, – каже Міхін.
За словами журналіста, спочатку включилися в інформаційну діяльність, адже до повномасштабного вторгнення він був причетний до інформаційної роботи в Україні.
“Я просто продовжив. Трішки змінив профіль, але продовжив англійською інформувати про те, що відбувається. Нічого не змінилося”, – каже Євген
Проте вже за декілька годин чоловік доєднався до волонтерської сфери. Тим паче, що активна підтримка України португальцями просто вражала.
“Приятель мій, Максим, тримав СТО. Будував свої мрії, плани та достаток. Він давно тут живе, майже 20 років. З початком війни, не вагаючись, адаптував все під «гуманітарку». Кинув оголошення що є склад для гуманітарної допомоги. І от, караван машин! Тобто, одна машина виїжджає зі складу, а наступна в’їжджає. Португальці понавозили різного. На складі все розсортировували. Дуже багато людей долучились. Вони й досі там працюють. Всі, хто сюди приїздять, так чи інакше опиняються у Макса”, – розповів Євген.
Він каже, що Португалія надзвичайно швидко відреагувала на потреби України, яка зазнала агресії з боку росії.
“Португалія дуже швидко відреагувала. Для мене це було дуже дивно. Вони дуже далеко від України. Але, схоже, була права пані-попередній посол про те, що дуже багато спільного між країнами і, подекуди, там рідні зв’язки. Українці легко опановують португальську. Активізувалась діаспора. Тобто, кілька днів і в кожному муніципалітеті майорив прапор України”, – пояснив Міхін.
Міхін каже, що про потреби України дізнавалися з найрізноманітніших джерел, хтось виходив напряму із проханнями про допомогу, та більшість інформації знаходили у соцмережах, на сторінках людей, які у мирному житті мали різні професії, бізнеси, коло спілкування, а після повномасштабного вторгнення кинули всі сили та ресурси на боротьбу з ворогом.
“Це так цікаво , коли до 24-го лютого з кимось працював. У фейсбуці знаєш лиш нікнейм людини, як-от Олена Джонсон. Вона класний якісний контент робила і має власний продакшн. А тут раз-два, переключилась і вже теж допомогу збирає. Потім бачиш якихось колег, з якими працював десь двадцять років, а вони також волонтерять. Дуже тішився, коли вдавалось когось з кимось звести. Продовжував далі щось робити й працювати. Волонтери – неймовірні бджоли!. Дуже правильно Соня Сотник сказала, що допомога необхідна великими обсягами”, – зауважив телеведучий.
Такоє Євген працював із людьми, які прибували до Португалії у пошуках тимчасовго захисту. Євгена залучали, як координатора, який вільно міг комунікувати як з українцями, так і з португальцями.
“Величезний ангар, де ми комунікували на теми «У вас все добре?», «Не переживайте, з вашими собаками нічого не зроблять. Просто ветеринар перевірить стан» і таке інше”, – згадує Євген.
Євген каже, що це був надзвичайний досвід і чесно зізнається, інколи було важко втримати сльози, особливо, коли прибували літаки із евакуйованими з Маріуполя.
“На скільки б сильно ми не були залучені, але ми в своїй тарілці. А є люди, як-от пам’ятаю двох підлітків, брата й сестру. Підбіг, поцікавився чи все нормально. Вони мали розгублений вигляд. Порадив не перейматись , на що почув «Ми вже не переживаємо. Ми з Харкова». На наступному рейсі прибули люди з Маріуполя. Дуже багато історій, коли люди виходили і не знали чи дойдуть до якоїсь безпечної зони чи ні. Вони просто йшли і там зовсім інший погляд”, – каже Міхін.
Чоловік каже, що у Португалії наразі руські бояться підняти голову.
“Зет-мітингів не було. По-перше, ми всі моніторили щоб жодна падла не підняла голову. А по-друге, десь заднім числом із закритих пабліків нам злили інформацію що там є прибічники, але все дуже приховано. Там може в зумі онлайн-мітинг провели і все”, – зазначив Євген.
Проте у Португалії до цього часу є Комуністична партія, саме вони намагалися висловити підтримку кремлю.
“Дичина для українського ока. Проїжджаєш і бачиш цей серп і молот. Комуністи звісно по всьому світу вляпалися. Вони почали повторювати кремлівську пропаганду, намагались заявити щось, але офіційна публікація потім зникла. Другий раз заявили, але схоже, що їх зашифрували, чи що. Вони дуже-дуже тихі”, – пояснив Міхін.
Євген каже, що Португалія, населення якої налічує близько 10 млн осіб, офіційно прийняла майже 40 000 українських шукачів притулку. І в Португалії досі продовжують допомагати.
“З перших днів, коли склад Максима просто під стелю забили гуманітаркою, то ми ще тоді обговорювали, що португальці, не звикли до стресу . Це нас дресирує сусід осатанілий. Але португальці так довго не вміють. Їм потрібно щось динамічне. І ми ще тоді говорили наскільки вистачить людей. Я досі бачу в групах, які створили самі португальці для допомоги українцям, пропозиції допомоги: «Я можу сеньйору взяти, якщо зможе допомогати по дому», «Я зможу виділити кімнату в будинку», і таке інше. На початку, під час великого напливу біженців, португальці з глибинок ображалися, що українці осідають у Лісабоні й під Лісабоном і ніхто не доїжджав далі. А вони підготували там вже все для прийому й стіл накрили, умовно кажучи. Це прості люди. Вони неймовірно гостинні. У них велике серце”, – згадує Євген.
Євген також каже, що у Португалії є український Ірпінь, щоправда не місто – а пес.
“Зустрічаємо фотографію у когось з волонтерів. Бачимо оці вуха дурні . Починаємо шукати й з’ясовувати. Собаку назвали Ірпінь, бо патруль знайшов її в Ірпені. Його привезли до ветеринара. Схоже, що після вибуху, бо його посікло. Ветеринари зробили всі необхідні маніпуляції для перевезення. І просто скажені польські волонтери допомогли привезти пса в Португалію”, – розповів Євген.
Міхін згадує, що собаці довелося проїхати – 6 тисяч кілометрів.
“Там було 5 чи 6 і вони їхали 6 тисяч кілометрів. Частина з них доїхали до нас. Спершу він до них тягнувся, а потім, я пам’ятаю, вперше його на пляж вивезли і все! В собаки планка впала, він хапав всіх за ноги, носився, гавкав”, – каже Євген.
Він додав, що ворог буде знищений, а українці обов’язково переможуть.
Фото: Київ FM
