Про це Оксана Каплан розповіла в ефірі програми “Кольори серця” на радіо “Київ FM”.
За словами жінки, вона 14 років прожила в Росії, а потім родина повернулася і оселилася в Кривому розі. Саме там Оксана закінчувала школу, здобувала вищу освіту і розпочинала будувати своє доросле життя.
“Я закінчила педагогічний університет в Кривому Розі. Я вчителька малювання етики-естетики і художниця. Коли я закінчила університет, то був такий час, що художником в Україні було складно десь прилаштуватись. Тож я працювала дизайнером штор і декоратором”, – розповіла Оксана.
Проте у 2016 році Оксана здійснила репатріацію в Ізраїль, бо саме цю країну вважає рідною.
“Коли жила в Росії то не відчувала, що це моя батьківщина. Й коли жила в Україні, то, незважаючи на те, що це місце мого народження і там моя родина, я не відчувала це своєю батьківщиною. І ось я приїхала до Ізраїлю. Бо тут лишилась моя історична пам’ять. От в Ізраїлі мені комфортно і я відчуваю це місце своїм домом. Але тут в мене немає родини. Вся сім’я і друзі лишились в Україні”, – каже дівчина.
Жінка зізналася, що її життя в Україні було гарним. Вона мала власний бізнес, дім, достаток. В Ізраїлі довелося починати все спочатку, і поки що, бажаного рівня Оксана не досягнула. Та за колишнім життям не сумувала, чи точніше – забороняла собі сумувати.
“Багато в кого з тих, хто виїжджає є ностальгія по батьківщині. В мене взагалі такого не було. Я з відкритим серцем прийняла Ізраїль, а він прийняв мене. Я аналізувала цю ситуацію. Я не сумую взагалі ні за чим. Мабуть я навіть забороняла собі сумувати. Мабуть мені б так було складніше, оскільки самій з дитиною тяжко пробиватись в новій країні. Я навіть рідним своїм намагалась рідше телефонувати”, – каже Оксана.
Дівчина згадує, що погані новини з України Оксані сповістили не рідні. Про жорстокий і агресивний напад росії 24 лютого вона дізналася з соцмереж.
“Я прокинулась десь о 9-й чи 10-й годині ранку. Відкрила соціальні мережі й побачила, що одна моя ізраїльська подруга написала про початок війни. Я навіть подумала, що це якийсь дурнуватий жарт. Але, на превеликий жаль, це виявилось правдою”, – розповіла жінка.
Оксана каже, що ця новина для неї, як і для всього світу стала справжнім шоком. Перше питання, пригадує жінка, яке вона собі поставила – що робити? Та відповідь прийшла не одразу.
“Не було жодних інструкцій як діяти й що робити. Я просто бігала з одного кутка в інший. Моя голова вибухала і я взагалі не розуміла що робити. Така каша була, що я навіть не пам’ятаю послідовність своїх дій в перші дні. Після дзвінків своїм родичам і друзям, почалась інформаційна допомога й підтримка. Я орієнтувала в питаннях щодо маршрутів, квитків, волонтерських центрів”, – пояснила дівчина.
А вже за кілька днів у місті Нетанья, де і живе Оксана Каплан організували волонтерський центр зі збору допомоги Україні.
“Я побігла в аптеку. Накупила за списком медикаменти та елементи одягу й віднесла все до центру. І лишилась там”, – згадує жінка.
Куратором волонтерського центру, який згодом став благодійною асоціацією NEXUS, виявився також українець – Валерій Яцун. Саме він організував роботу зі збору допомоги Україні, і до слова, продовжує її активно і до сьогодні. Тож, Оксана, без роздумів долучилася до команди волонтерів.
“Нашою задачею було донести до людей інформацію про наш центр і прийом допомоги. Ми збирали гуманітарку по конкретному списку й пакували в ящики. Потім надсилали й знову збирали. Розпочався конвеєр”, – каже Оксана.
І цей конвеєр працював без зупину, додає Оксана. Бо ізраїльтяни дуже активно відгукнулися на заклик про допомогу.
“Було дуже радісно, коли корінні ізраїльтяни привозили бусиками різноманітну допомогу. І оскільки ми мали конкретний перелік того, що можна відправляти до України (це пов’язано з документацією) а люди привозили все, що хотіли, то в нашого центру з’явилось ще одне спрямування. Тепер ми не лише допомагали Україні, а й допомагали біженцям, які втекли від війни до Ізраїлю”, – пояснила дівчина.
Жінка зазначила, що військової допомоги, скажімо амуніції, вони не збирали. Усе через особливості місцевого законодавства. Втім ніша, яку зайняв NEXUS була дуже важливою, бо вдавалося відправляти до України тонни ліків, медичного обладнання та засобів першої необхідності.
“Організація має можливість закуповувати все медичне обладнання й медикаменти в Ізраїлі значно дешевше, аніж звичайна людина. Тобто без сплати податків. Це дуже вигідно”, – згадує Оксана.
Вона розповіла, що за перших 3 місяці роботи волонтери ізраїльського центру змогли відправити в Україну 50 тон допомоги. Зокрема, бинти, джгути, пластирі, бандажі, аптечки, термобілизну, спальні мішки та каремати, рюкзаки, жилети з кишенями для парамедиків та багато-багато іншого. Усе це, закуповували за пожертви, або привозили місцеві мешканці. Утім, серед речей, привезених ізраїльтянами були й такі, що волонтерів дивували.
Кожен принесений пакунок, пригадує Оксана, треба було розсортувати, розписати та знову запакувати уже в окремі коробки. Тож цієї та іншої волонтерської роботи було стільки, що вона забрала у жінки весь її час. І зараз не про вільний час, а буквально – увесь.
“Перший місяць я майже не працювала. Я відклала в сторону всю свою роботу й лишила собі маленьку частинку, щоб було трішки на хліб. Всю свою енергію орієнтувала лише на допомогу, оскільки інакше я не могла”, – каже дівчина.
Тай загалом, розповіла Оксана Каплан, березень видався надзвичайно складним. По-перше, війна в Україні.
“Кожного дня ти відкриваєш телеграм-канал і кожна подія яка відбувається в Україні це великий стрес для всіх. Це кров і смерті. Ми всі тут плакали. Потрібно знаходити сили взяти себе в руки і допомагати, оскільки сльози не допоможуть”, – каже дівчина.
У той же час, Ізраїлем прокотилася хвиля терористичних актів.
“У березні в актах тероризму ми втратили 17 осіб, але, тим не менш, ми збирались і надсилали на Україну дуже багато допомоги”, – пояснила жінка.
У зв’язку з трагічними подіями в Ізраїлі, мерія міста Нетанья обмежила проведення масових заходів – розповідає Оксана Каплан. Тож збирати мітинги на підтримку України тут не могли. Втім така акція пройшла ще у лютому – на третій день розв’язаної Кремлем війни. Тоді, пригадує жінка, у Шабат, бо це була субота, у місті провели демонстрацію, участь в якій взяли близько 10 тисяч осіб. І це при тому, що у шабат в Ізраїлі не ходить транспорт, та люди з’їхалися на власних автівках, щоб висловити свій протест російській агресії. Та заради справедливості, варто сказати, що відбувся в Нетаньї ще й інший захід.
У кінці березня прихильники політики Путіна спробували організувати і навіть провели автопробіг. Щоправда, як каже Оксана, він був дуже малолюдним, крім того більшість його учасників були проплаченими.
“Проросійський мітинг був організований людьми, які пов’язані з російськими ЗМІ. Той мітинг повністю проплачений. Там від сили назбирали 50 людей з усієї країни. Кінцевим пунктом була Нетанья. Місто не дозволило їм мітингувати біля пам’ятника присвяченому великій вітчизняній війні. Їх відігнали в парк, який має назву «Шлюліт». В перекладі з івриту це означає «калюжа», що дуже символічно. Загалом це була одноразова акція. На цьому все й закінчилось. Це ясно показує те, як налаштовані люди в Ізраїлі. Й те, що вони на боці України. Мітинг, який був на початку війни і мітинг, який був в Тель-Авіві на підтримку бійців Азовсталі показує те, що ми вболіваємо за Україну”, – пояснила Оксана.
Фото: Київ FM
