Про це йшлося у сюжеті КИЇВ24.

Сергій Шалепо — військовослужбовець бригади “Азов”. Від початку повномасштабної війни боронив Маріуполь.

«Ворог просто нищив місто, нікого не шкодуючи – ні цивільних, ні тим більш військових. Дуже потужна авіація російська била по місту. Дуже багато гинули», – пригадує він.

Запасів та медикаментів фактично не лишилося, а конвої з гуманітаркою розстрілювали. Під українським прапором залишився тільки завод Азовсталь.

«Дуже багато було цивільного населення, дітей просто тьма була. Ворог з цим не рахувався, просто нищив все», – розповідає Сергій.

Оборона Маріуполя тривала 86 днів. 20 травня 2022 року за наказом Головнокомандувача, українські оборонці вийшли у полон.

«Почали підрозділами виходити з Азовсталі. Нас почали обшукувати. Там така стандартна процедура», – пригадує військовий.

Бійців повезли до Оленівки. Сергій не боявся полону та смерті. Проте лякала невідомість. Перед тим їх обшукали. Росіяни клали собі у кишені всі особисті речі наших військових.

«У мене там така кружечка була, ще від сина залишилась. То я з собою тягав, ну там чаю, води попить. З драконом таке. Хапає її там в кишеню собі, думаю, “нащо вона тобі?”», – розповів Сергій.

Полонених розселили по бараках. Вони розраховані на 150 осіб, проте селили по понад 300 людей. Відсутність нормального харчування та питної води спричинила шлункові хвороби. Окрім того, військових постійно допитували, погрожуючи розстрілом.

«”Всіх розстріляєм, всіх посадім на пожизнєнно”. Щось намагались довести, що ми там хотіли напасти на “лнр/днр” якісь там. В основному, на допитах вони питали, що, де, хто. Хто командир», – розповів Сергій про полон в Оленівці.

Але з особливою ненавистю ставилися до азовців.

«Якби їм дали дозвіл, вони просто всіх би поклали там нас. Деякі так і казали, “нам простіше вас просто розстріляти, та не заморочуватись”», – каже військовий.

Сергій згадує, як перед терактом зайшли охоронці. Перелічили 198 людей. Усі з них були азовці. Тим, кого називали, казали “на вихід” під приводом переселення в інший барак. В ніч з 28 на 29 липня його підірвали.

«Пам’ятаю, що якийсь там прогримів. Розумію, що я лечу з ліжка, приземляюсь на землю. І розумію, що біда, двоярусні ліжка були і десь біля входу у нас там стався вибух, в епіцентрі з усіх хлопців наших я єдиний, хто вижив», – розповів військовий.

30% тіла чоловіка було в опіках, потилиця та ноги — поранені. В бараку здійнялася пожежа. І ті, хто вцілів — допомагали рятувати важкопоранених. Їх збирали на вулиці. Військові просили в росіян покликати по допомогу, намагалися стрибати через паркан, проте ті лише стріляли у повітря і нікого не випускали.

«П’ять хлопців наших просто померли під парканом. Тому що вони не покликали відразу медиків, що були наші, теж в полоні. Хлопці просто витікали. Їх мотали там, чим могли», – розповідає Сергій.

Відстань до пункту, де надавали допомогу, Сергій називає “дорогою смерті”. Вона була залита кров’ю. Евакуювати почали лише о 7 ранку. Військовий каже, окупанти навмисно тягнули час, аби вбити якомога більше людей.

«Були хлопці, які не доїхали. Важкі поранення, витікли. Не було, чим перетягувати людей. Не було, чим запихати рани», – пояснює військовий.

В Офісі Генерального прокурора стверджують, що понад 40 військових загинули одразу. Проте внаслідок несвоєчасно наданої допомоги, померло ще дев’ять полонених. Частина на території колонії. Інші — під час транспортування до медичних закладів. На момент вибуху у бараку перебувало 193 особи.

«Керівник так званої оленівської виправної колонії, і його перший заступник не забезпечили надання медичної допомоги особам, яким вона була невідкладно необхідна. Через такі дії загинуло дев’ять наших захисників. І за цим фактом ми, отримавши ряд доказів, які підтверджують вину керівництва виправної колонії, повідомили про підозру», – зазначив заступник начальника Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу Генпрокурора Тарас Семків.

За результатами експертиз вдалося ідентифікувати 48 загиблих військових, проте ця цифра не є кінцевою. Розслідування ускладнюється тим, що росія не пускає на територію спостерігачів для експертного аналізу.

Після теракту Сергія та інших поранених привезли до медичного закладу в окупованому Донецьку. Лікування фактично не надавали. Через місяць його повернули назад до Оленівки. У руїнах бараку росіяни діставали рештки тіл побратимів чоловіка. Чоловік пробув в Оленівці аж до обміну, який відбувся у вересні 2022 року. Каже, що був шокований, коли почув рідною мовою “Слава Україні!”.

«Я в шоці був. В ступорі. Не очікував такого почути. Весь цей час протягом 7 місяців і 4 місяці полону. Просто шо ми були відрізані повністю там від цивілізації, і тут таке “Слава Україні”», – згадує Сергій момент звільнення.

Події 2022 року залишили слід на все життя, тому чоловік досі проходить лікування. Зараз Сергій повернувся на службу, та бере участь у бойових діях.

«Нищити ворога, поки будуть сили. Мотивація — це держава наша. Вона має бути, як і була – вільна. Я буду на службі до тих пір, або, звісно, поки не загину. Або коли я зрозумію, що перестав приносити якусь користь», – каже Сергій.

Єлізавета Калітвенцева