Про це Анна Бойко розповів у програмі “Кольори серця” на радіо “Київ FM”.
За словами Анни вона хотіла до Франції аби отримати освіту.
“Після того, як я здобула декілька вищих освіт в Україні — вирушила до Франції. Це не було спонтанним рішенням. Цьому передувала довгострокова підготовка”, – каже Анна.
Та мрії про Францію не мали практично нічого спільного з реальністю, в яку їй довелося поринути після переїзду.
“Насправді між уявним та реальним виявилася глибока прірва. Ми уявляємо Францію як у фільмах з Бельмандо, Жаном Рено та Луї де Фюнесом. Уявляємо круасани, романтику й таке інше. А потім зіштовхуємось з абсолютно іншим менталітетом, реальністю і правилами”, – згадує жінка.
Вона каже, що найбільше сумувала за морем, бо навіть не уявляла, що можна жити у місті, де немає моря.
“Для одеситів море це події в житті. Завжди можна прийти, побути і відчути силу великої води. А тут так «хоп» і нема моря. А що так буває? Це було дуже дивно”, – пояснила Анна.
Дівчина каже, що період адаптації був дуже складним, було важко, насамперед, опинитися в новому місці без підтримки, без друзів і рідних, які в потрібний момент могли б підставити плече.
“Насправді, знадобилася певна кількість років для того, щоб відчути себе вдома. Бо я вважаю, що мені пощастило, адже тепер у мене два дома”, – додала Анна.
Вона каже, що до українського дому, в Одесу, до ковідних часів прилітала щонайменше двічі на рік, разом зі своїм чоловіком, теж українцем. Звела доля пару не на узбережжі Чорного моря, чи в Карпатах – а у Парижі, під час акції на підтримку України у 2014 році.
“Ось ми познайомились з чоловіком на маніфестаціях в Парижі. З того моменту в нас було, і волонтерство, і побудова наших стосунків”, – пояснила дівчина.
Анна каже, що волонтерство для їх родини почалося ще у 2014 році. Саме тому, після повномасштабного вторгнення росії в Україну, чим і як можуть допомогти українці розуміли одразу.
“Від початку війни, з 2014-го, ми не переставали займатися волонтерством. Маємо чимало друзів, які служили в АТО. Відповідно, було достатньо просто робити те, що ми й робили. В нас була вже напрацьована, за ці роки, база. Зараз вона масштабувалась”, – пояснила дівчина.
Вона додала, що не стояло питання про те, кому допомагати. Бо відповідь буда однозначною – тим, хто захищає Україну у зоні активних бойових дій.
“Поки Київ і область не були звільненими, поки місцева територіальна оборона була голою-босою але зі зброєю — наші відправки на 90% адресувались туди. Зараз ситуація змінилася. Відповідно, наші пріоритети це схід і південь”, – каже Анна.
Дівчина з чоловіком займаються винятково допомогою військовим, і це дуже специфічний напрямок.
“У четвер розпочалась війна, а в п’ятницю чоловік створив у фейсбуці групу для тих, кому потрібна допомога з вибором військового спорядження. В спільноті він публікував локації магазинів та час, коли він в них буде для того, щоб проконсультувати людей”, – пояснила Анна.
Та вже 27 лютого, родина взяла участь у маніфестації в Парижі на підтримку України, де публічно закликали її учасників до збору коштів. Тоді, додає Анна, вони отримали чи не найбільше донатів.
“Насправді, перша, друга, може й третя маніфестації були значимими. Скажімо, нам вдавалось непогано робити закупівлі. Тоді ми збирали декілька тисяч євро. Перший місяць ми здійснювали дві відправки на тиждень. А далі почало спадати”, – каже жінка.
Вона навіть взяла лікарняний, щоб мати час допомагати.
“Взяла лікарняний на 5 тижнів для того, щоб структурувати нашу роботу. Так, дійсно перші півтора-два місяці війни донати були більш-менш регулярними, а далі ставало все менше й менше. До того ж, у Франції ми створили асоціацію. Сподівалися, що це нам допоможе збирати гроші. Це не так”, – каже Анна.
Адже французи не охоче долучаються до мілітарного напрямку допомоги, на якому і спеціалізується Анна.
“Напрямок різноманітного спорядження для військових, напрямок аптечок і ще культурно-психологічні напрямки. Але дійсно була розсилка в французькі компанії про те, шо ми є асоціацією, є офіційною структурою Франції. Про специфіку нашої асоціації. Тож, «будь ласка, допомагайте!». І ми зрозуміли одну важливу і складну річ: французи не інвестують в асоціації, які займаються допомогою військовим. Вони вважають, що допомога військовим, це фінансування війни, або що це такі речі, якими має займатися держава”, – пояснила дівчина.
Тому гроші, які вдавалося зібрати на початках були донатами від самих українців.
“Це українці, які проживають у Франції, які відвідували маніфестації, і бачили наші звіти: кому, що і в якій кількості ми відправили. Таким чином випрацювались довіра та знання про те, що ми робимо”, – пояснила Анна.
За словами Анни, французів важко судити, адже з одного боку вона має шалену підтримку на роботі, де всі без винятку колеги співпереживають і допомагають. Та загалом у країні, населення не усвідомлює всієї загрози, яку може принести росія світу.
“Польща та країни Балтії розуміють: якщо впаде Україна — вони наступні. Якщо не за рік, то через п’ять. По-перше, Франція цього не розуміє. По-друге, це також багаторічна політика діалогу. І нажаль, це загальне французьке, скажімо так, слабке місце. Нерозуміння, що діалог це не завжди вихід. І, на жаль, є такі категорії людей, а в цьому випадку це країни, які окрім сили не розуміють інших методів. І ось, це просто відмінність менталітетів. Тут не тільки прояв «вашим і нашим». Хоча, я не заперечую того, що в першу чергу, вони піклуються про власні економічні інтереси”, – каже жінка.
Саме тому так важливо продовжувати вести інформаційні кампанії в кожному куточку світу, аби максимально велика кількість людей розуміли, що не тільки путін зло, а й основна частина населення цієї країни, бо стріляють в українців, ґвалтують і обкрадають – прості росіяни.
Дівчина каже, що допомоги, особливо для військових, потрібно ще дуже багато. Хоча, запити і змінилися.
“На початку для кожного блокпоста в будь-якому селищі міського типу чи селі по всій Україні, всім треба каска, бронік, тепловізор. При тому, коли ми питалися про технічні параметри тепловізора, 90% не могли відповісти. Тобто, ми розуміли, що це люди, які не мають досвіду і хочуть такі речі. Зараз запити, безумовно, стали більш, ну як сказати, побутовішими. Потрібна форма. Форма це те, що ми відсилаємо в неймовірній кількості. І дякуючи всесвіту і нашим постачальникам, яким вдається її знаходити в тих обсягах, які ми беремо”, – додала жівчина.
Загалом, розповіла Анна, діяльність асоціації Aide et Support орієнтована на три напрямки:
1) різноманітне спорядження для наших захисників: одяг, взуття, тактичне захисне спорядження, високотехнологічне обладнання (рації, навігатори, коптери, камери, дрони)
2) перша допомога: аптечки IFAK, джгути САТ, оклюзійні та кровоспинні пов’язки, підтримка військових шпиталів,
3)психологічна допомога: підтримка постраждалих, посттравматичний стресовий розлад – у Парижі створені групи підтримки для тимчасово переміщених осіб, жертв війни, з якими працює український психолог. В рамках асоціації проводяться також культурні заходи для привернення уваги, а також щоб показати глибину та красу нашої культурної спадщини.
Фото: Київ. FM
