Радіопрограма «Лабіринтами вулиць» на «Радіо Київ 98 FM» продовжує розповідати про історичні факти з життя Києва. Сьогоднішня історія – про Васильківську або Трьохсвятительську церкву, яка стояла колись поблизу Михайлівської площі.
Прийнявши християнство в 988-му році у візантійському місті Корсунь, київський князь Володимир повернувся додому. У Києві він одразу почав руйнувати старі капища та зводити на їхньому місці церкви. Однією із перших була церква Святого Василя – небесного патрона князя Володимира.
Митрополит Макарій своєю історією Руської церкви так змалював цей момент: «Белая церковь построена святым Владимиром в тот час после крещения киевлян была церковь святого Василия. Она замечательна уже потому, что построена была на том самом холме, где в прежние дни своего язычества, тот же великий князь поставил Перуна и других истуканов. Она находилась вблизи двора тюремного великокняжеского и, по всей вероятности, служила вначале церковью-придворною, в которой молился сам русский ровноапостол. По объему своему церковь Василия была очень невелика, ныне на древнем остатке ёё существует церковь Трехсвятительская, в которой кроме основания нижней части стен сохранилось от первоначальной церкви одно только узкое окно к северу в Алтарном придворье».
Вельмишановний митрополит Макарій помилявся і фундаменти Трьохсвятительської-Василівської церкви були змуровані не в часи Володимира, а значно пізніше. Ще в дохристиянські часи місце, на якому потім встановили цю церкву, називалося Перуновим пагорбом. Тут же було головне міське требище, ще на якому перед ідолом Перуна князі здійснювали криваві жертвоприношення.
Вочевидь, згодом князь Володимир і справді збудував десь на тому місці дерев’яну церкву святого Василя. Нині на тому самому місці височіє громада Міністерства закордонних справ. Коли стара споруда занепала, уже інший київський князь Святополк Всеволодович у 1184-му році збудував на її місці нову кам’яну церкву.
Стояла вона на самісінькому краєчку тодішнього середньовічного Києва поблизу оборонних стін і правила за великокняжу палацову церкву. Відразу за нею пролягало глибоке урвище, яким кияни потрапляли на Поділ.
Цей храм був одним з останніх у Києві серед збудованих за візантійськими традиціями. Церква була невеличкою, але стрункою, стіни її прикрашали напівколони. Загалом же мала простий та суворий вигляд.
У 13-му століття Василівська церква витримала напад татар під проводом Батия, проте в наступні роки таки занепала. І стояла собі пусткою цілих 300 років. Десь у цей період (коли саме – невідомо) вона отримала назву трьох святителів: Василя, Іоанна Златоуста та Григорія Богослова. Та десь наприкінці 16-го століття, стараннями священника Одолія храм трохи поправили, так, що в ньому навіть могли правити богослужіння. Ремонтував стіни навіть київський митрополит Петро Могила, та все марно. У 1660-му році під час пожежі Трьохсвятительська-Василівська церква сильно постраждала й майже повністю зруйнувалась.
Подивитися на те, що з нею сталося, ми можемо очима сучасника – французького інженера Гійома де Боплана, який відвідував Київ. «Серед храмів Києва збереглись в цілості тільки два: Святої Софії та Святого Михаїла. Від решти залишилися самі руїни, наприклад, від церкви святого Василя, від якої видно рештки стін із грецькими написами, зрубленими на штукатурці і майже стертими з причини їхньої надзвичайної старості. Серед розвалин цих храмів знаходять гробниці деяких княгинь».
І хоч княжа частина Києва була спорожнілою та напівзруйнованою, життя не стояло на місці. У місто прийшли московські стрільці та зробили тут свої укріплення. Тож у другій половині 17-го століття в так званому Граді Володимира, тобто на території старого міста, до якого й входила Василівська церква, розміщувались комори київських воєвод, призначених з Московії. Поруч з руїнами поставили будинок воєводи, а на розі сучасних вулиць Десятинної та Володимирської зробили арсенал стрілецької зброї.
У дворі Трьохсвятительської церкви стояв собі склад провіанту київського гарнізону «житній двір». Отже, у старої Трьохсвятительської-Василівської церкви були всі шанси зникнути наприкінці 17-го століття. Вона була нікому непотрібною, і її вже збиралися розбирати на цеглу для ремонту Софіївського собору. Та тут у справу втрутився митрополит Варлаам Ясинський. Він і відновив храм за допомогою генерального судді Василя Кочубея. А ще – влаштував при церкві невеличкий монастир.
Правда, після перебудови Василівська церква набула характерних для того часу барокових рис. Ще через деякий час Військо Запорізьке поставило своїм коштом невеличку прибудову – Каплицю. У такому вигляді вона й залишилася аж до того самого моменту, поки її не було зруйновано вщент більшовиками.
На що була схожа ця споруда на початку 20-го століття? Стародавня кладка в Трьохсвятительській-Василівській церкві збереглася мало не до самісінького даху. Кияни ще 100 років тому могли бачити на них сліди орнаментів 12-го століття.
Уздовж стін проступав великий цегляний хрест, теж зроблений при першому будівництві. Проте вінчала церкву нова барокова баня, яка елегантно вимальовувалася на тлі блакитного неба. Увійдемо тепер всередину.
Стародавніх розписів тут не збереглося, проте під час розкопок 1838-го року тут знайшли рештки мозаїки та уламки фресок. Іконостас Василівської церкви зберігся ще той, який поставили митрополит Варлаам Ясинський та Василь Кочубей. Хоч його трохи перемалювали, проте він давав повне уявлення про те, який вигляд мав старий український іконопис.
А ще всі стіни тієї церкви були заставлені різними кіотами – тобто великими, багато прикрашеними іконами та уніатськими вівтарями. Ясна річ, що вже така видатна старовинна споруда не могла не зацікавити науковців кінця 19-го–початку 20-го століття. Археологи минулого не раз тут проводили розкопки. Під час таких досліджень за 20 кроків від церкви був відкритий вхід до невідомої печери. Печера мала ходи, проте дослідити їх на той час не вдалося. Тут же поруч було знайдено середньовічні прикраси, які колись губили кияни, шийні гривні та браслети.
Можливо, ще багато чого цінного та цікавого можна було знайти поруч із Трьохсвятительською-Василівською церквою, якби не подальші буремні роки. У часи революції та воєн було не до досліджень. А наприкінці 30-х років, коли Київ став столицею Радянської України, наше місто вирішили перебудувати. Зокрема, був план звести сумнозвісний урядовий центр, а заодно й почистити Київ від надлишку церков, попри їхню цінність.
Для того, щоб розчистити майданчик під будівництво, підірвали Михайлівський Золотоверхий. А заразом розібрали на цеглини й стару Василівську церкву. Перед тим, як зруйнувати її, жодного дослідження не провели. Не досліджували саму ділянку, на якій згодом виріс Перший будинок майбутнього урядового центру, так що все цінне, що ховав у собі цей клаптик землі, було безповоротно втрачено.
